Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 (судді: Антонова І.В., Заплава Л.М., Латинін О.А.) рішення скасовано, позов задоволено -визнано недійсним рішення Ялтинської міської ради №139 від 17.03.2006 "Про надання ОСОБА_1дозволу на складання проекту землеустрою по відведенню та зміні цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: м.Ялта, Південнобережне шосе, напроти зупинки "10-й мікрорайон", земельна ділянка №1 на землях Ялтинської міської ради" як таке, що прийняте стосовно земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, та внаслідок виходу відповідача за межі своїх повноважень, наданих йому Конституцією та законами України.

Ялтинська міська рада в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.12,118,149-151 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.ст. 12, 80 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник вказує на неврахування апеляційним судом рішень господарського суду АР Крим у справах №2-8/3665-2007 та №2-8/2265-2007А за участю ДП "Лівадія" та Ялтинської міської ради, які набрали законної сили та якими встановлено факти, що не підлягають доведенню. Відповідач також вважає помилковим висновок суду про те, що міська рада розпорядилася спірною земельною ділянкою, оскільки спірне рішення по суті не є підставою для виникнення права власності на нього, а є лише підставою для розробки проекту відведення та його подальшого погодження і затвердження.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача, прокуратури і третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягають відхиленню, а оскаржувана постанова -залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про відмову в позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Рішенням Ялтинської міської ради №139 від 17.03.2006 "Про надання ОСОБА_1дозволу на складання проекту землеустрою по відведенню та зміні цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: м.Ялта, Південнобережне шосе, напроти зупинки "10-й мікрорайон", земельна ділянка №1 на землях Ялтинської міської ради" вирішено припинити право постійного користування земельною ділянкою радгоспу заводу "Лівадія" площею 0,07 га (м.Ялта, Південнобережне шосе, напроти зупинки "10-й мікрорайон") у зв'язку з добровільною відмовою ДП "Лівадія" (лист №860 від 28.12.2005) та перевести в землі запасу Ялтинської міської ради. Також, вирішено внести зміни до державного акту серії 11-КМ №002302 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого державному підприємству радгоспу-заводу "Лівадія" та надати ОСОБА_1дозвіл на складання проекту землеустрою по відведенню та зміні цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибна ділянка) за адресою: м.Ялта, Південнобережне шосе, напроти зупинки "10-й мікрорайон", земельна ділянка №1 з земель, які знаходяться у віданні Ялтинської міської ради.

Згідно зі статутом державного підприємства "Лівадія", зареєстрованого в Департаменті правової та законопроектної роботи Міністерства аграрної політики України 17.01.2006 №718-05-01/2006, державне підприємство "Лівадія" було створено як державне підприємство радгосп-завод "Лівадія". Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.2005 №747 "Про перейменування державних підприємств" державне підприємство радгосп-завод "Лівадія" перейменоване в державне підприємство "Лівадія". Державне підприємство "Лівадія" є правонаступником майнових прав і обов'язків державного підприємства радгосп-завод "Лівадія". Підприємство на добровільних засадах входить до складу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра". Підприємство засновано на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Згідно зі статтею 92 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" у 2006 році окремі положення Земельного кодексу України (2768-14) застосовуються з урахуванням змін, у тому числі статті 84 Земельного кодексу України та пункту 12 розділу X "Перехідні положення".

Згідно з ч.1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту "ж" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Згідно з довідкою Ялтинського міського управління земельних ресурсів №8800-2/10-25 від 22.05.2007 межі м.Ялта знаходяться на узгодженні в Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, в Ялтинському управлінні земельних ресурсів будь-які картографічні матеріали та рішення ради по межах м.Ялта відсутні.

За таких обставин, рішення Ялтинської міської ради №139 від 17.03.2006 є таким, що прийнято з порушенням закону, а тому воно підлягає визнанню недійсним з моменту прийняття.

Колегія погоджується з висновком суду про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 та п."ж" ч.3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції від 20.12.2005р., чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції від 20.12.2005р., чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з п."а" ст. 16 та ч.8 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції від 20.12.2005р., чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 142 Земельного кодексу України, якою керувався відповідач при прийнятті оспорюваного рішення, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, виходячи із системного аналізу змісту положень ст.16, ч.ч.2,3 ст.84, ч.ч.3,4 ст.142, ч.8 ст.149 та п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції від 20.12.2005р., чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) розпорядження, в тому числі припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності (входить до складу земель державного підприємства "Лівадія") та не може передаватись у комунальну власність, належить до повноважень Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, але аж ніяк не Ялтинської міської ради.

Прийнявши оспорюване рішення про припинення права постійного користування державного підприємства "Лівадія" земельною ділянкою орієнтовною площею 0,07 га, ялтинська міська рада перевищила свої повноваження, оскільки порушила приписи п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції від 20.12.2005р.), якими з компетенції сільських, селищних, міських рад по розпорядженню земельними ділянками в межах населених пунктів прямо виключено землі, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства.

Висновок суду першої інстанції про те, що вилучення спірної земельної ділянки відбулося за згодою (добровільною відмовою) ДП "Лівадія", як землекористувача, оформленою листом №860 від 28.12.2005, спростовується змістом ч.ч.3,4 ст. 142 Земельного кодексу України, з яких чітко вбачається, що добровільна відмова землекористувача від права постійного користування земельною ділянкою у вигляді заяви повинна бути адресована саме до власника земельної ділянки, який за результатами розгляду такої заяви і приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою. В даному ж випадку власником спірної земельної ділянки є держава в особі Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а тому адресований Ялтинській міській раді та розглянутий нею лист №860 від 28.12.2005 не породжує жодних юридичних наслідків в аспекті виникнення передбачених ч.3 ст. 142 Земельного кодексу України передумов для припинення права постійного землекористування ДП "Лівадія".

Колегія не приймає до уваги припущення скаржника про те, що оспорюваним рішенням Ялтинська міська рада не розпорядилася спірною земельною ділянкою (не передбачила виникнення права власності на неї), а лише дозволила розробляти проект її відведення та подальше його погодження, оскільки оформлене п.3 спірного рішення від 17.03.2006 надання громадянці ОСОБА_1. дозволу на складання проекту землеустрою по відведенню та зміні цільового призначення земельної ділянки орієнтовною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) є правовим наслідком припинення права постійного користування ДП "Лівадія" вказаною земельною ділянкою (п.1 спірного рішення). В свою чергу, передбачене спірним рішенням припинення права постійного користування ДП "Лівадія" земельною ділянкою є проявом реалізації органом місцевого самоврядування повноважень по розпорядженню цією земельною ділянкою, які (повноваження) згідно чинного на той час земельного законодавства вказаному органу не належали.

Касаційна інстанція також відхиляє помилкові посилання відповідача в обгрунтування своїх заперечень на неврахування апеляційним судом рішень господарського суду АР Крим у справах №2-8/3665-2007 та №2-8/2265-2007А за участю ДП "Лівадія" та Ялтинської міської ради, які набрали законної сили та якими, на думку скаржника, встановлено факти, що не підлягають доведенню, оскільки суб'єктний склад сторін у зазначених справах та даній справі не є тотожним (не співпадає), а тому встановлені вказаними судовими рішеннями факти не є такими, що мають преюдиціальне значення в розумінні ч.2 ст. 35 ГПК України.