У березні 2006 року акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" звернулась до господарського суду з позовною заявою до комунального підприємства "Господар" про стягнення боргу в сумі 1668033,99 грн. за спожиту у період з 01.02.2003 року по 01.01.2006 року електричну енергію.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач у порушення вимог договору № 220 від 23.01.2001 року на користування електричною енергією не розрахувався у повному обсязі за поставлену електричну енергію, а відтак просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 1668033,99 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2006 року позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 1668033,99 грн. боргу, 16680,34 грн. витрат по оплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В обґрунтування зазначеного рішення місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилався на підтвердження заборгованості наданими позивачем доказами, а також недоведеність відповідачем факту оплати електроенергії, яка була отримана ним у спірний період.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2006 року зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові зазначено, що визнаючи обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1668033,99 грн. заборгованості, суди попередніх інстанцій не надали оцінку розрахунку відповідача, за яким заборгованість відповідача у спірному періоді становить 224852,58 грн. Крім того, суд не зробив процесуальних дій, необхідних для визначення достовірності розрахунків сторін (зобов'язання сторін провести взаємозвірку розрахунків, а в разі необхідності - аудит).

Під час нового розгляду даної справи, позивач подав до господарського суду заяву від 23.10.2007 року про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача 3948683,92 грн. боргу на підставі договору № 220 від 23.01.2001 року на користування електричною енергією за період з лютого 2003 року по вересень 2007 року, а також 504502,88 грн. інфляційних та 145895,74 грн. трьох відсотків річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2008 року (суддя: Кондратова І.Д.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Господар" на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 2394629 грн. основного боргу, 23946,29 грн. державного мита, 5934,88 грн. витрат по оплаті послуг експертів та 71,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що згідно висновку експертизи борг комунального підприємства "Господар" перед акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" за договором № 220 від 23.01.2001 року на користування електричною енергією за період з 01.02.2003 року по вересень 2007 року становить 2394628,92 грн., а відтак задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 2394628,92 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1554054,92 грн. основного боргу за поставлену електричну енергію визнано господарським судом необґрунтованими та недоведеними.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 145895,74 грн. 3% річних та 504502,88 грн. інфляційних, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в цій частині, вказавши на порушення позивачем порядку збільшення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2008 року (судді: Студенець В.І. - головуючий, Поляк О.І., Буравльов С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2008 року змінено. Резолютивну частину рішення викладено в іншій редакції. Стягнуто з комунального підприємства "Господар" на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 3454867 (три мільйони чотириста п'ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) грн. 45 коп. основного боргу, 377523,65 грн. інфляційних витрат, 108727,18 грн. 3% річних, 12926,79 грн. витрат по оплаті послуг експертів, 21851,86 грн. державного мита та 101,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та стягуючи більший розмір основного боргу, апеляційний господарський суд виходив з того, що висновок експерта не є обов'язковим та оцінюється судом з урахуванням інших доказів у справі.

У касаційній скарзі комунальне підприємство "Господар" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого господарського суду або постанова апеляційного господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що 23.01.2001 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та державним комунальним підприємством "Господар" (правонаступником якого є комунальне підприємство "Господар") укладено договір № 220 на користування електричною енергією (надалі - Договір), відповідно до умов якого акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" зобов'язалась постачати електричну енергію у відповідності до умов Договору, а комунальне підприємство "Господар" - своєчасно проводити оплату використаної електричної енергії, вносити всі інші платежі за розрахунковий період, згідно з постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України, діючим індексом цін та умовами Договору, а також знімати та надавати за установленою формою до Енергопостачальної організації показання розрахункових електролічильників та електролічильників субабонентів (додатки 3.1, 3.2, 3.3) згідно з календарним графіком (додаток 4) за формою згідно з додатком 9.

Відповідно до п. 6 Договору розрахунки за електричну енергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються за тарифами згідно з постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та існуючим індексом цін відповідно до тарифних груп кожної точки обліку (додатки 3.1,3.2,3.3).

Пунктом 13 Договору сторони погодили, що даний договір укладається на термін до 31 грудня 2001 року, набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення його терміну жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд.

У зв'язку з відсутністю заяв сторін про припинення або зміну умов Договору за місяць до закінчення строку його дії, зазначений договір на підставі п. 13 Договору був продовжений на новий строк.

Порядок розрахунків встановлено додатком 13а до Договору, у відповідності до умов якого оплату за використану енергію передбачалось здійснювати на умовах попередньої оплати, але не пізніше триденного строку після дати зазначеної в платіжному документі.

Додатком № 2Д від 05.11.2004 року до Договору порядок розрахунків було змінено. Згідно даного додатку споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунковий період, один раз за фактичними показниками споживання електричної енергії до 15 числа місяця, наступного після розрахункового.

Пунктом 8 даного додатку до Договору сторони обумовили, що у разі відсутності графіка заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата, всі кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник електричної енергії має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.

З 01.01.2004 року набрали чинності Господарський та Цивільний кодекси України (435-15) від 16.01.2003 року.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що Господарський кодекс України (436-15) застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини між сторонами щодо виконання умов Договору продовжують існувати і після набрання чинності Господарським та Цивільним кодексом України (435-15) , то апеляційний суд застосував до даних правовідносин норми Господарського та Цивільного кодексу України (435-15) .

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Задовольняючи частково позов, місцевий господарський суд, врахувавши висновок комісійної судово-бухгалтерської експертизи № 171 від 21.03.2008 року (а.с. 8-18 т. 7), визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2394629 грн. заборгованості за електроенергію, в іншій частині позовних вимог відмовив внаслідок їх необґрунтованості та недоведеності.

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 42/154-7/700 від 20.05.2008 року підлягає зміні, з огляду на наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи рахунків-фактур та довідок (а.с. 6-103 т. 4; а.с. 31-141 т. 5), у період з лютого 2003 року по вересень 2007 року позивачем поставлено, а відповідачем спожито електричної енергії на загальну суму 11768844,14 грн.

Зазначене також підтверджується висновком комісійної судово-бухгалтерської експертизи № 171 від 21.03.2008 року (а.с. 8-18 т. 7) та не заперечується представниками сторін.

Однак, відповідач в порушення покладеного на нього законодавством та Договором обов'язку, зобов'язання щодо оплати поставленої йому у період з 01.02.2003 року по 01.09.2007 року електроенергії належним чином не виконав.

Як встановив місцевий господарський суд та вказано у висновку комісійної судово-бухгалтерської експертизи № 171 від 21.03.2008 року (а.с. 8-18 т. 7), відповідач оплатив за електричну енергію, поставлену позивачем у спірний період, 9374215,14 грн.

Однак, апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком, зважаючи на нижченаведене.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього кодексу.

Як вбачається з порівняльної таблиці (а.с. 34-35 т. 7), пояснень позивача (а.с.2-4 т. 8), довідок про надходження коштів від відповідача (а.с. 20-25 т. 8) у позивача виникли розбіжності із даними, викладеними у висновку експерта (а.с. 8-18 т. 7), щодо сум оплати відповідачем спожитої електричної енергії у травні, червні 2003 року, грудні 2003 року; у січні, червні, жовтні, листопаді і грудні 2004 року; у січні-вересні та грудні 2005 року.

Перевіривши наявні в матеріалах справи розрахунки сторін, платіжні документи, висновки експертів та інші докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність розміру оплати відповідачем спожитої електричної енергії в сумі 9374215,14 грн.

Натомість, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позивач поставив відповідачу електроенергії на загальну суму 11768844,14 грн., а відповідач оплатив спожиту електроенергію на загальну суму лише 8313976,69 грн., в зв'язку з чим борг відповідача перед позивачем становить 3454867,45 грн.

Перевіряючи наявні у матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд з'ясував, що у висновку експерта, який господарським судом першої інстанції покладено в основу судового рішення, містяться помилкові розрахунки та деякі суми безпідставно включені як оплата за поставлену у спірний період електричну енергію.

Насамперед, з експертного висновку (а.с. 15 т. 7) вбачається, що експерт, визначаючи суму, яка сплачена відповідачем за використану у спірний період електричну енергію, зокрема, керувався відомостями, які містяться у довідках про надходження коштів на рахунок позивача (а.с. 112-117 т. 3).

Разом з тим, у вказаних довідках (а.с. 112-117 т. 3) зазначено не тільки суми коштів, які сплачені відповідачем за поставлену у спірний період електричну енергію, але й суми коштів, які відповідач сплатив за наказами господарського суду у справі № 10/292.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що з відповідача підлягають стягненню 3454867,45 грн. основного боргу, тобто крім суми основного боргу, стягнутої судом першої інстанції у розмірі 2394628,92 грн., стягнута сума основного боргу у розмірі 1060238,45 грн. (3000,03 грн. + 1202,12 грн. + 577640,20 грн. + 478396,10 грн. = 1060238,45).

В обґрунтування такого рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що з розрахунку заборгованості, наданого відповідачем (а.с. 32 т.3) вбачається, що відповідач сплатив за травень 2003 року 94568,72 грн., а за червень 2003 року 91206,13 грн., в той час, як у висновку експерта (а.с. 13 т. 7) зазначено, що за травень та червень 2003 року сплачено 94568,75 грн. та 94206,13 грн. відповідно. Різниця між розрахунками відповідача та експерта склала 3000,03 грн. В цій частині розрахунки у відповідача та позивача співпадають.

Таким чином, у висновку експерта безпідставно завищено суми оплат здійснені відповідачем у травні та червні 2003 року на 3003,03 грн., яка підлягає до стягненню з відповідача.

Крім того, у висновку експерта містяться відомості про те, що у грудні 2003 року відповідач сплатив позивачу 146796,48 грн. (а.с. 13 т. 7). Водночас, у розшифровці надходжень коштів від відповідача, наданої позивачем (а.с. 115 т. 3, а.с. 21 т. 8) містяться відомості про те, що у суму 146796,48 грн. включена сума 1202,12 грн., сплачена за платіжними дорученнями від 2002 року з призначенням платежу липень, серпень та вересень 2002 року (а.с. 4-8 т. 6).

За таких обставин, кошти, сплачені за платіжними дорученнями від 10.09.2002 року, 16.09.2002 року, 24.09.2002 року, 26.09.2002 року, 30.09.2002 року на суму 1202,12 грн. (а.с. 4-8 т. 6), помилково зараховані експертом та місцевим судом як оплата за поточне споживання електричної енергії в грудні 2003 року, оскільки мали призначення платежу: липень, серпень та вересень 2002 року.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що рішенням господарського суду м. Києва у справі № 10/292 від 28.05.2003 року стягнуто з державного комунального підприємства "Господар" на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 1735186,47 грн. основного боргу за поставлену у період з липня 1998 року до 27.07.2001 року електричну енергію, 79818,59 грн. інфляційних, 1065,27 грн. державного мита та 73,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 577640,20 грн. відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2003 року, рішення господарського суду м. Києва у справі № 10/292 від 28.05.2003 року в частині застосування до боржника штрафних санкцій змінено, стягнуто додатково з відповідача неустойку у сумі 11199,19 грн.

Ухвалою від 02.06.2004 року господарський суд м. Києва розстрочив виконання рішення у справі № 10/292 протягом 60 місяців при умові щомісячної сплати по 30467,04 грн.

Господарський суд апеляційної інстанції, оцінивши судові рішення у справі № 10/292, висновок експерта (а.с. 15-16 т. 7), розрахунок суми боргу відповідача, зроблений позивачем у вигляді порівняльної таблиці (а.с. 34-35 т. 7), довідки про надходження коштів від відповідача (а.с. 112-113, 116-117 т. 3; а.с. 23-25 т. 8), платіжні доручення (а.с. 20-33, а.с. 35-50 т. 6), довідки про зарахування коштів на рахунок позивача (а.с. 51-59 т. 6) прийшов до правомірного висновку, що кошти у розмірі 478396,10 грн., перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача, мають призначення платежу "оплата за електричну енергію, наказ господарського суду м. Києва № 10/292 від 24.11.2003 року", а тому вказані кошти не можуть бути зараховані як оплата поточного споживання електричної енергії у період з жовтня 2004 року по грудень 2005 року.

Водночас, з розрахунку суми боргу відповідача, зробленого позивачем у вигляді порівняльної таблиці (а.с. 34-35 т. 7), довідки про надходження коштів від відповідача (а.с. 113 т. 3), протоколу засідання правління АК "Київенерго" від 07.10.2004 року № 17/2004 (а.с. 36-39 т. 8) та авізо № 788 від 25.10.2004 року (а.с. 35 т. 8) вбачається, що суд першої інстанції та експерт (а.с. 15 т. 7) помилково зарахували у якості оплати відповідачем поточного споживання електричної енергії кошти в сумі 577640,20 грн. за жовтень 2004 року, які були списані позивачем як безнадійна заборгованість за електричну енергію за період до 01.02.2003 року.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд встановив, що позивач поставив відповідачу електроенергію на загальну суму 11768844,14 грн., а відповідач оплатив спожиту електроенергії на загальну суму 8313976,69 грн. (9374215,14 грн. - 3000,03 грн. - 1202,12 грн. - 577640,20 грн. - 478396,10 грн. = 8313976,69 грн., де 9374215,14 грн. –сума оплат вказана у висновку експерта, а суми 3000,03 грн., 1202,12 грн., 577640,20 грн. та 478396,10 –це суми, які безпідставно включені судом першої інстанції та експертом як оплати за електричну енергію у спірний період).

Відтак, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем, яка підлягає стягненню становить 3454867,45 грн. (11768844,14 грн. - 8313976,69 грн. = 3454867,45 грн., де 11768844,14 грн. –вартість поставленої електроенергії, а 8313976,69 грн. –сума оплаченої відповідачем електричної енергії).

Відповідач, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, не надав належних доказів погашення вказаної заборгованості, а тому апеляційний господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3454867,45 грн. основного боргу за поставлену електричну енергію.

Водночас, апеляційний суд відхилив посилання позивача на неправильне зарахування експертом у січні 2004 року 80713,14 грн. та у червні 2004 року 413103,33 грн. в рахунок оплати поточного споживання енергії, оскільки позивач не надав докази, які б свідчили про домовленість сторін щодо зарахування вказаних сум у погашення боргу за попередні періоди (до 01.02.2003 року).

Крім того, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних.

Так, відмовляючи в прийнятті заяви про збільшення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат, суд першої інстанції виходив з того, що при поданні позовної заяви позивач просив стягнути лише суму основного боргу, вимоги щодо стягнення 3% річних і інфляційних ним не заявлялись, а тому збільшивши позовні вимоги в частині стягнення 145895,74 грн. 3% річних та 504502,88 грн. інфляційних витрат позивач порушив порядок збільшення позовних вимог та заявив вимоги, які раніше ним не заявлялись.

Однак, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.

Доводи місцевого господарського суду щодо відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог у зв'язку з тим, що позивач заявив додаткові вимоги, які раніше ним не заявлялись суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 220 від 23.01.2001 року та додаткові вимоги про стягнення 3% річних і інфляційних втрат за порушення строків оплати спожитої відповідачем електроенергії пред'явлені на підставі одного і того ж договору.

Таким чином, збільшення позовних вимог в частині стягнення сум 3% річних та інфляційних витрат є вимогами, що пов'язані з основною вимогою про стягнення боргу, а тому вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу та суми 3% річних та інфляційних є взаємопов'язаними та однорідними.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що відмовляючи в прийнятті заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат місцевий господарський суд, позбавив позивача передбачених ч. 4 ст. 22 ГПК України прав.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд здійснив розрахунок 3% річних і інфляційних втрат та частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд змінив рішення суду першої інстанції та стягнув з відповідача на користь позивача 3454867,45 грн. основного боргу, 377523,65 грн. інфляційних та 108727,18 грн. 3% річних.

При цьому, витрати по сплаті державного мита, оплаті послуг експертів та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності та прийняв постанову, яка відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Посилання скаржника на порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом при винесенні постанови норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.