Київською міською радою у грудні 2007 року заявлений позов до Комунального підприємства "Київський іподром" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промислово-правовий союз" про визнання недійсним договору від 15.11.06 №15/11-1 про спільну господарську діяльність, укладеного між відповідачами. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що вказаний договір укладений комунальним підприємством з порушенням господарської компетенції, визначеної пунктом 3.2 його Статуту та підписаний директором з перевищенням повноважень, оскільки умови договору передбачають відчуження комунального майна на яке не було отримано згоди від Київської міської ради. На думку позивача, договір від 15.11.06 укладено з метою зміни правового статусу комунального майна на майно спільної власності. При цьому, позивач посилався на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 55, 57, 75, 78, 135, 207 Господарського кодексу України, підпункту 30 пункту 1 статті 26, пункту 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.07, ухваленим суддею Качан Н.І., позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Господарський суд встановив, що договір №15-11/1 укладений з порушенням приписів частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить встановленій господарській компетенції КП "Київський іподром", підписаний від імені комунального підприємства - директором з перевищенням повноважень без дотримання порядку відчуження комунального майна. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 2, 55, 57, частини 5 статті 75, статей 135, 207 Господарського кодексу України, підпункту 30 пункту 1 статті 26, пункту 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Комунальне підприємство "Київський іподром" оскаржило до касаційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.07. Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.03.08 касаційна скарга Комунального підприємства була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 15.05.08. Проте, у судовому засіданні 15.05.08, до розгляду касаційної скарги по суті, КП "Київський іподром" звернулось із клопотанням про відмову від касаційної скарги. Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.05.08 на підставі приписів статті 111-6 Господарського процесуального кодексу України прийнято відмову Комунального підприємства "Київський іподром" від касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.07 у справі № 31/568.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промислово-правовий союз" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.07.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Андрієнка В.В.-головуючого, Малетича М.М., Студенця В.І., постановою від 14.08.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу ТОВ "Український промислово-правовий союз" - залишив без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промислово-правовий союз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати, як ухвалені з порушенням приписів матеріального і процесуального права, та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги, заявник посилається на те, що судами порушені приписи статті 129 Конституції України, статей 94, 190, 201, 1133 Цивільного кодексу України, помилково застосовано приписи частини 5 статті 75, статті 78 Господарського кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що за змістом пунктів 4.3, 4.4 спірного договору вкладом комунального підприємства є передача у спільну власність професійних і інших знань, навичок, вмінь, ділових зв'язків, та трудова участь у спільній діяльності, а не об'єкти комунальної власності. На думку заявника, внесок КП "Київський іподром" має нематеріальний характер. Заявник зазначає, що за умовами спірного договору комунальне підприємство не брало на себе зобов'язань з передачі комунального майна, котрим воно володіє на праві господарського відання. Водночас скаржник посилається на те, що сторони спірного договору не є державними комерційними підприємствами, і з огляду на це вважає помилковим застосування апеляційним судом приписів статті 75 Господарського кодексу України.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що між Комунальним підприємством "Київський іподром" –"підприємством" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промислово-правовий союз" –"інвестором" 15.11.06 був укладений договір простого товариства №15/11-1 про спільну господарську діяльність без створення юридичної особи. Пунктами 1.1, 1.2 названого договору встановлено, що цей договір укладено з метою забезпечення організаційно-економічних умов для здійснення будівництва об’єктів містобудування та розподілу спільного майна після завершення будівництва об’єктів містобудування; предметом договору є спільна господарська діяльність учасників, які зобов’язалися об’єднати свої вклади та спільно діяти в організації і здійсненні будівництва об’єктів містобудування з метою створення належної інфраструктури для відпочинку та розваг навколо іподрому задля підвищення його популярності як місця громадського відпочинку, створення адміністративно-господарських об’єктів, і розподілу об’єктів містобудування та іншого спільного майна учасників відповідно до умов договору. За умовами укладеного договору будівництво об’єктів містобудування повинно здійснюватися на земельній ділянці КП "Київський іподром", розташованій за адресою: місто Київ, вулиця Академіка Глушкова, 10. Пункт 3.2.4. договору встановлює обов’язок комунального підприємства упродовж одного місяця після оформлення учасниками права власності, господарського відання на об’єкти містобудування, у тому числі у вигляді незавершеного будівництва, погодити ТОВ "Український промислово-правовий союз" вилучення на його користь земельних ділянок, що знаходяться під об’єктами містобудування, а також об’єктами незавершеного будівництва, право власності на які набуде інвестор - ТОВ "Український промислово-правовий союз". В договорі зазначено, що цей пункт також діє у разі дострокового розірвання договору. Пункт 6.1. договору встановлює, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, праві господарського відання, майно, створене, побудоване й придбане в результаті спільної діяльності та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників. При цьому, частка інвестора у спільному майні складає 95 відсотків, а частка підприємства –5. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову –це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов‘язків суб‘єктів спірного матеріального правовідношення. Як вбачається з матеріалів справи предметом позову у даній справі є вимога Київської міської ради про визнання недійсним договору від 15.11.06 №15/11-1 про спільну господарську діяльність, укладеного між КП "Київський іподром" і ТОВ "Український промислово-правовий союз". Як на підставу позову позивач посилався на те, що вказаний договір укладений комунальним підприємством з порушенням господарської компетенції, визначеної пунктом 3.2 його Статуту та підписаний директором з перевищенням повноважень, тому вважав, що договір про спільну господарську діяльність має бути визнаний недійсним з підстав передбачених приписами статті 207 Господарського кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Отже, предметом спору є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для визнання недійсним договору про спільну господарську діяльність з обставин, викладених у позовній заяві. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що КП "Київський іподром" при укладанні оспорюваного змішаного договору порушило встановлену господарську компетенцію підприємства, договір підписаний директором без дотримання порядку відчуження комунального майна.

Частинною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Судами установлено, що оспорюваний договір укладено з метою будівництва об’єктів містобудування на земельній ділянці КП "Київський іподром", при цьому спільне майно має бути сформовано, серед іншого, також шляхом внесення майна яким учасники володіли на праві повного господарського відання. Після досягнення мети договору, має відбутися відчуження комунального майна, шляхом розподілу спільної власності. КП "Київський іподром", відповідно до п.5.2. Статуту, володіє майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Відповідно до підпункту 30 пункту 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

За приписами пункту 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 78 Господарського кодексу України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. Приписами частини 5 статті 75 Господарського кодексу України унормовано, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, приписами чинного законодавства України не передбачено право комунального підприємства відчужувати у будь-який спосіб майнові об’єкти, в тому числі розпоряджатись земельною ділянкою, без отримання попередньої згоди відповідної ради та без проведення відповідного конкурсу. Викладеним спростовуються доводи касаційної скарги. Згідно з приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. За таких встановлених обставин справи, колегія суддів відзначає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального і процесуального права не вбачається, тому переглянута постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи, а відтак підстави для її скасування відсутні.