Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.05.2008 у справі № 05/1128 (суддя Швидкий В.А.) позовні вимоги Смілянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Смілянської міської ради до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області, за участю третьої особи - Відкритого акціонерного товариства "Смілянський цукровий комбінат", про визнання частково недійсними акту оцінки цілісного майнового комплексу, наказів Регіонального відділення Фонду державного та визнання права власності задоволені частково.

Визнані недійсними акт оцінки цілісного майнового комплексу Смілянського цукрового комбінату від 30.06.1995 та накази начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області № 169-П від 30.06.1995, № 328-АТ від 28.11.1995 в частині включення до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Смілянський цукровий комбінат" гуртожитку, який знаходиться в м. Сміла, Черкаської області, по вул. Блюхера, 6, зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України внести зміни до акту оцінки цілісного майнового комплексу Смілянського цукрового комбінату, затвердженого наказами начальника Регіонального відділення Фонду державною майна України по Черкаській області № 169-11 від 30.06.1995 та № 328-АТ від 28.11.1995, в частині включення до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Смілянський цукровий комбінат" гуртожитку, який знаходиться в м. Сміла Черкаської області по вул. Блюхера, 6. В решті позовні вимоги залишені без задоволення.

Рішення мотивовано тим, що акт оцінки цілісного майнового комплексу Смілянського цукрового комбінату, затверджений наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 30.06.1995 № 169-П, та наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 28.11.1995 № 328-АТ про створення ВАТ "Смілянський цукровий комбінат" суперечать законодавству, що є підставою для визнання акту та наказів недійсними і зобов’язання внести відповідні зміни в акт оцінки в частині включення до статутного фонду ВАТ "Смілянський цукровий комбінат" гуртожитку, який знаходиться в м. Сміла по вул. Блюхера, 6; позовні вимоги про визнання права власності не підлягають задоволенню, оскільки Смілянська міська рада не є власником гуртожитку та не може бути визнана його власником в розумінні суті статті 392 ЦК України.

Київський міжобласний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв’язку зі скаргою ВАТ "Смілянський цукровий комбінат", постановою від 17.09.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Мельника С.М., суддів Гаврилюка О.М., Федорчука Р.В.) рішення у справі скасував в частині відмови в задоволенні позову, прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позову і визнання права власності на гуртожиток, який знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. Блюхера, 6, за Смілянською міською радою Черкаської області, в решті рішення залишене без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний гуртожиток належить до об'єктів державного житлового фонду та не підлягав приватизації відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , з огляду на що орган приватизації незаконно включив вартість гуртожитку до вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Смілянського цукрового комбінату", який підлягав приватизації, та передав зазначений гуртожиток до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Смілянський цукровий комбінат". Відповідно до п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в разі зміни форми власності підприємства, у повному господарському віданні якого перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад, отже, Смілянська міська рада безпідставно позбавлена права власності, яке згідно ст. ст. 16, 387 ЦК України має бути визнане судом.

ВАТ "Смілянський цукровий комбінат", не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та припинити провадження у справі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили зміст спірних правовідносин і повноваження прокурора подавати позов в інтересах органу місцевого самоврядування щодо захисту права не на комунальне, а на державне майно; спір не підлягає вирішенню у господарських судах, оскільки стосується приватизації державного житлового фонду (гуртожитку) і витікає з публічно-правових відносин; суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , дія якого не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду, у тому числі гуртожитків, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; суди неправильно визначили склад і процесуальне положення сторін спору, які не відповідають змісту спірних відносин та обставинам справи; суди не застосували строки позовної давності, сплив яких є підставою для відмови у позові.

Представники позивача і відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників скаржника і Генеральної прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що на виконання Указу Президента України від 26.11.1994 № 699 (699/94) , Декрету Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" (51-93) та Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області прийнято рішення про включення Державного підприємства "Смілянський цукровий комбінат" до Переліку підприємств, які підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1995 № 538 (538-95-п) .

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 30.06.1995 №169-П затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Смілянський цукровий комбінат", а наказом від 28.11.1995 № 328-АТ "Про створення відкритого акціонерного товариства" державне підприємство "Смілянський цукровий комбінат" перетворено у відкрите акціонерне товариство, до статутного фонду якого передано майно вартістю 354336500 тис. крб. Згідно цього наказу Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області передав ВАТ "Смілянський цукровий комбінат" будівлі (споруди, нежилі приміщення), що посвідчено переліком об’єктів "Підтвердження права власності на будівлю (споруду або нежиле приміщення), передану до статутного фонду відкритого акціонерного товариства", серед яких під № 67 значиться спірний гуртожиток по вул. Блюхера, 6.

Вважаючи, що приватизація зазначеного гуртожитку суперечила діючому на той час законодавству, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Смілянської міської ради до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області про визнання незаконними і скасування акту оцінки цілісного майнового комплексу Смілянського цукрового комбінату від 30.06.1995 та наказів начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області № 169-П від 30.06.1995, № 328-АТ від 28.11.1995 в частині включення до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Смілянський цукровий комбінат" гуртожитку, який знаходиться в м. Сміла, Черкаської області, по вул. Блюхера, 6, про зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України внести зміни до акту оцінки цілісного майнового комплексу Смілянського цукрового комбінату від 30.06.1995 шляхом виключення цього гуртожитку та про визнання права власності на нього за Смілянською міською радою.

Позов обґрунтовано приписами ст. ст. 3, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 1, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. ст. 4, 5, 6, 8, 9, 127 –131 Житлового кодексу УРСР (5464-10) , ст. 327 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про їх підставність і ґрунтовність, втім, цей висновок колегія суддів вважає суперечливим, передчасним і таким, що не відповідає змісту спірних правовідносин та обставинам справи.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла з 30.03.1995 по 20.03.1997, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) приватизації підлягало майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними {цілісними) майновими комплексами, а також частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств, шляхом, зокрема, продажу часток (паїв, акцій) в майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі, внаслідок чого здійснюється перетворення державних підприємств у акціонерні товариства.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 3 цього Закону його дія не поширюється, зокрема, на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Пунктом 39 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36 (36-95-п) (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а також вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Як вважає прокурор, і з цим погодились суди попередніх інстанцій, спірний гуртожиток відносився до державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами, чим унеможливлюється його приватизація у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства.

Разом з тим, за приписами ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, що діяла з 09.04.1994 по 20.02.1997, тобто, під час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім, кімнат в гуртожитках.

Відповідно до ч. 2 п. 9 ст. 8 цього Закону в разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

На виконання цієї норми Закону постановою Кабінету Міністрів України від 06.11.1995 № 891 (891-95-п) було затверджено Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, згідно п. 2 якого передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків). Зміни до зазначеного пункту 2 Положення щодо передачі в комунальну власність відомчого житлового фонду, в т.ч. гуртожитків, були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 695 (695-2004-п) лише 26.05.2004.

Системний аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку, що гуртожитки у спірний період не відносились до об’єктів державного житлового фонду, який би підлягав приватизації громадянами України або підлягав передачі у комунальну власність, отже, за відсутності законодавчої заборони щодо включення вартості гуртожитків до вартості цілісних майнових комплексів державних підприємств, які підлягали приватизації, видання органом приватизації - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області - спірних наказів від 30.06.1995 №169-П, яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Смілянський цукровий комбінат", та від 28.11.1995 № 328-АТ "Про створення відкритого акціонерного товариства" не свідчить про порушення вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, чого, однак, не враховано судами попередніх інстанцій, адже, будь-яких інших підстав визнання цих наказів недійсними не зазначено.

Також, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу і не встановили чи є акт оцінки цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Смілянський цукровий комбінат" від 30.06.1995, до якого, окрім спірного, включені ще два гуртожитки по вул. Артема, 110 і 137, тим актом, який у розумінні ст. 12 ГПК України може бути визнаний недійсним, отже, задоволення цієї вимоги, а також вимоги про зобов’язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області внести зміни до цього акту оцінки за умови, що на підставі даного акту сформовано статутний фонд, на вартість якого випущено та розпродано акції товариства, а майно стало власністю товариства, не можна вважати підставним.

Крім того, ні прокурором, ані судом апеляційної інстанції не зазначені законодавчі підстави для визнання права власності на спірний гуртожиток за Смілянською міською радою, застосування ж на розсуд суду норми ст. 387 ЦК України, яка встановлює право власника на віндикацію, тобто, витребування свого майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів вважає помилковим, адже, цей спосіб захисту права власності, яке є безспірним, застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, яка незаконно вилучена (вибула) з його володіння.

В порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України суди попередніх інстанцій не спростували і на зазначили доводи, за якими відхиляються клопотання ВАТ "Смілянський цукровий комбінат" про застосування строків позовної давності, а також його посилання на неправильно визначений склад і процесуальне положення сторін спору, які не відповідають змісту спірних відносин та обставинам справи, зокрема, в частині визначення ВАТ "Смілянський цукровий комбінат" третьою особою на стороні відповідача, а не відповідачем у даній справі, та пред’явлення прокурором позову в інтересах позивача - Смілянської міської ради, яка, за наявності і доведеності підстав, може бути представником інтересів лише територіальної громади щодо комунального майна, втім, не держави і не державного житлового фонду, яким, на думку прокурора і за висновком суду, був спірний гуртожиток під час перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.

Викладене свідчить, що висновки господарських судів попередніх інстанцій не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права та всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено статтею 43 ГПК України.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається прокурор, пов’язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту інтересів держави в особі визначеного ним органу, з витребуванням на підставі ст. 38 ГПК України і дослідженням документів, підтверджуючих обставини і підстави позову.

Таким чином, порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 43 ГПК України щодо повноти з'ясування обставин справи, неповне дослідження предмету і правової природи спору унеможливлює висновок суду касаційної інстанції про правильність застосування судами приписів матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на непідвідомчість даної справи господарським судам колегія суддів вважає хибним, оскільки згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо приватизації майна та з інших підстав, даний спір не стосується державного житлового фонду, до якого прокурор і суди попередніх інстанцій помилково відносять спірний гуртожиток як об’єкт в цілому, даний спір не витікає з цивільних правовідносин за участю громадян-мешканців квартир (кімнат у гуртожитку) державного житлового фонду і не з публічно-правових відносин, а за суб’єктним складом сторін і предметом доказування є спором про право власності, пов’язаним з приватизацією майна державного підприємства, включаючи спір про визнання недійсними відповідних актів органу приватизації.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.