Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. - 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. На момент розгляду справи у судовому засіданні 19.02.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 19.02.09 представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 19.02.09 клопотання про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу в установленому законом порядку поштою.

У зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 16.02.09 для розгляду справ, призначених до розгляду на 19.02.09 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий -Першиков Є.В, судді -Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

Рішенням від 13.03.08 господарського суду Одеської області (суддя Зеленова Г.М.) у задоволенні позову Підприємця про усунення перешкод в користуванні орендованим майном відмовлено.

Зустрічний позов Товариства до Підприємця задоволено.

Розірвано договір суборенди (піднайму) нерухомого майна за № 1-0 від 21.06.06, укладений між Товариством та Підприємцем.

Підприємця виселено з території технічного майданчика, площею

2 000,00 м-2, розташованого за адресою: м.Одеса, вул.Світанку 47а, військового містечка 210, що знаходиться на балансі ВЧ А-1840.

З Підприємця на користь Товариства стягнуто заборгованість у розмірі

69 298,84 грн., з яких: 65 268,19 грн. -заборгованість по орендної платі та комунальних платежів, та 4 030,65 грн. -штраф, а також 777,98 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Підприємець не надав належних доказів, що свідчать про проведення ним оплати Товариству по орендним платежам за договором суборенди за період з червня по грудень 2007 року, що згідно умов такого договору є підставою для розірвання цього договору та виселення Підприємця з орендованої території.

Постановою від 02.12.08 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Поліщук Л.В., суддів -Бандури Л.І., Туренко В.Б.) рішення від 13.03.08 господарського суду Одеської області скасовано частково.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В іншій частині рішення від 13.03.08 господарського суду Одеської області залишено без змін.

При винесенні постанови апеляційний суд врахував, що в підтвердження здійснення оплати за договором суборенди Підприємець надав квитанції та обліки сплати оренди та комунальних платежів, підписані колишнім директором Товариства, а посилання Товариства про фактичне неотримання таких коштів не підтверджено будь-якими доказами.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 02.12.08 Одеського апеляційного господарського суду скасувати, та залишити в силі рішення від 13.03.08 господарського суду Одеської області.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 526, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 101, 104, п. 2 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 19.02.09 від учасників судового процесу письмові відзиви на касаційну скаргу Товариства не надійшли, разом з тим згідно ст. - 111-2 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 29.12.04 між Товариством (Орендар) та ВЧ А-1297 (Орендодавець) було укладено договір оренди № 516 нерухомого військового майна (технічного майданчика), що належить до державної власності (далі -Договір № 516), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно -технічний майданчик, площею 2 000 м-2, розташоване за адресою: м.Одеса, вул.Світанку, 47-а, що знаходиться на балансі ВЧ А-1297 та обліковується в КЕВ м.Одеси, на строк з 01.01.2004 до 01.01.2014 для розміщення демонстративної площадки та мийки машин.

На підставі наданих сторонами доказів у справі місцевим та апеляційним судами встановлено, що за згодою Орендодавця і відповідно до п. 6.4 Договору № 516, 21.06.06 Товариство уклало з Підприємцем договір суборенди вказаного технічного майданчика (далі -Договір суборенди) без зміни його цільового призначення.

Також, встановлено, що 15.06.07 між Товариством та Підприємцем укладено додаткову угоду № 1 до Договору суборенди, згідно якої продовжено строк дії Договору суборенди з 15.06.07 до 15.06.08 з гарантованим щорічним продовженням терміну дії договору оренди (за загальним погодженням сторін) на загальний термін до восьми років за умови сумлінного виконання сторонами всіх зобов'язань за умовами договору.

Судами встановлено, що п.п. 3.1-3.6 Договору суборенди передбачено, що орендна плата визначається на підставі отриманого Товариством від

ВЧ А- 1840 щомісячного рахунку згідно умов Договору № 516. Разом з тим, встановлено, що Суборендар (Підприємець) сплачує орендну плату Товариству шляхом зарахування відповідних платежів на поточний рахунок за кожний поточний календарний місяць використання суборендованого майна щомісячно. Товариство виставляє Суборендарю перший рахунок з орендної плати протягом трьох банківських днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі суборендованого майна, а потім -до п'ятого числа кожного поточного календарного місяця за користування майном за поточний місяць. При цьому враховуються зміни суми орендної плати, що виставлені в рахунках ВЧ А-1840 до Товариства. На вимогу Суборендаря, Товариство надає копію зазначеного рахунку. Суборендар повинен сплатити орендну плату протягом трьох банківських днів, але не пізніше 10-го числа поточного місяця з дати виставлення рахунку. Окрім орендної плати, суборендар компенсує витрати, пов'язані з благоустроєм майданчика, а також на підставі виставлених рахунків ВЧ А-1840 щодо забезпечення суборендованого майна електричною енергією та водопостачанням, розраховані згідно тарифів постачальників комунальних послуг, та інші витрати, які несе військова частина у зв'язку з діяльністю Суборендаря.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до п. 3.1 Договору суборенди Товариство виставило Підприємцю рахунок-фактуру № 20-1/11 від 20.11.07 зі сплати орендної плати за червень -грудень 2006 року на суму 15 082,43 грн. та січень -жовтень 2007 року на суму 29 778,34 грн.; зі сплати за електроенергію за червень 2006 року -жовтень 2007 року на суму 2 739,67 грн.; зі сплати за водопостачання за червень 2006 року -жовтень 2007 року на суму 736,22 грн., а всього -58 003,96 грн. (з урахуванням ПДВ). Крім того, Товариство виставило Підприємцю рахунок-фактуру № 09-1/01 від 09.01.08 зі сплати орендної плати за листопад -грудень 2007 року на суму 4 787,75 грн.; зі сплати за електроенергію за листопад -грудень 2007 року на суму 807,62 грн.; зі сплати за водопостачання за листопад -грудень 2007 року на суму 458,13 грн., а всього -7 264,20 грн. (з урахуванням ПДВ).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що в підтвердження сплати орендної плати за Договором суборенди Підприємець надав квитанції

№ 62 від 26.10.07 на суму 1 000,00 грн., № 63 від 26.10.07 на суму 1 000,00 грн. та від 24.12.07 № 155 на суму 10 000,00 грн.; облік Товариством сплати оренди та комунальних платежів від Підприємця відповідно до Договору суборенди за період з червня 2006 року по грудень 2006 року, за яким Підприємцем було сплачено Товариству за липень 2006 року по грудень 2006 року 16 375,21 грн.; облік оренди та комунальних платежів за 2007 рік від Підприємця на суму

28 922,90 грн. При цьому, апеляційним судом враховано, що зазначені обліки сплати підписані колишнім директором Товариства Бурдаковой Н. В., та достовірність цього підпису не спростовано.

Крім того, приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд врахував, що Договір суборенди припинив свою дію з 15.06.08 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Загальні положення про найм (оренду) викладені у главі 58 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, за змістом ст.ст. 762, 763 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Договір найму укладається на строк, встановлений договором. Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Разом з тим, ст. 783 цього Кодексу встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій Товариством факту наявності визначеної ним заборгованості Підприємця за Договором суборенди не доведено, а отже й не обґрунтовано підстав для розірвання такого договору. Разом з тим, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факти припинення дії Договору суборенди у зв'язку з закінченням терміну, на який його було укладено, є обґрунтованим висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Підприємця.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції. З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.