ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2009 р.
№ 2-14/14855-2007
( Відмовлено у порушенні провадження у справі на підставі ухвали Верховного Суду України (rs4308381) ) ( Додатково див. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду (rs2112035) )
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Грейц К.В.,
суддів:
Глос О.І., Бакуліної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Міністерства оборони України
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського
суду від 24.09.2008 р.
у справі
№2-14/14855-2007
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за поданням
військового прокурора Севастопольського
гарнізону в інтересах держави в особі:
1) Міністерства оборони України;
2) Державного підприємства Міністерства оборони
України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський"
до
ВАТ "Кримзалізобетон"
про
спонукання виконати зобов'язання та стягнення
116 446 827,00 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача-1:
Тарасенко Н.В.
від позивача-2:
не з'явився
від відповідача:
не з'явився
від прокуратури:
Спорий І.Г. —прокурор відділу Генеральної
прокуратури України
ВСТАНОВИВ:
Військовий прокурор Севастопольського гарнізону звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України; Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" до ВАТ "Кримзалізобетон" про спонукання виконати зобов'язання та стягнення 116 446 827,00 грн.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 р. у справі №2-14/14855-2007 (суддя Курпатова З.І.), залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 р. (судді: Гоголь Ю.М., Волков К.В., Черткова І.В.), позовну заяву залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки військовим прокурором Севастопольського гарнізону пред'явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, що суперечить змісту ст.ст. 20, 36 Закону України "Про прокуратуру".
У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 р. у справі №2-14/14855-2007 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 121, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 135 Господарського кодексу України, п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 9 Закону України "Про оборону України", ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", оскільки відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Заслухавши пояснення представників позивача та прокуратури, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Залишаючи позовну заяву без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що військовий прокурор Севастопольського гарнізону пред'явив позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності, який не позбавлений права самостійно звернутися до господарського суду з позовом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом (1798-12) .
Однак, зазначені висновки не ґрунтуються на правильному застосуванні господарськими судами норм процесуального права з огляду на наступне.
Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 (v003p710-99) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.
З врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статуту Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" останнє засноване на державній власності, підпорядковане Міністерству оборони України (як органу управління майном) і є правонаступником Військового санаторію (Ялтинський на 750 ліжок).
Відповідно до п. 4.2 статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи яке підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту.
Відповідно до п. 6.2 статуту орган управління майном, відповідно до покладених на нього повноважень здійснює контроль за ефективністю використання, збереження закріпленого за підприємством державного майна та інші повноваження, передбачені чинним законодавством України.
У даному випадку прокурор зазначив у чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Крім того, слід зазначити, що підставою для повернення позовної заяви без розгляду була норма п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено залишення позову без розгляду у разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних господарським судом матеріалів або нез'явлення представника позивача на виклик у засідання господарського суду.
Однак, матеріали справи свідчать, що позовні вимоги прокурора залишені без розгляду у зв'язку з пред'явленням позову не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності (який не є органом державної влади).
Суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів зазначене не врахували.
З огляду на викладене, ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 р. у справі №2-14/14855-2007 не можна визнати законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа —передачі на розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 р. у справі №2-14/14855-2007 задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 р. та ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 р. у справі №2-14/14855-2007 скасувати, а справу направити на розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий
К.Грейц
Судді:
О.Глос
С.Бакуліна