У січні 2007року позивач - ТОВ "Колокол" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Севастопольського державного підприємства "Атлантика" вартості невід'ємних поліпшень у розмірі 64 011,00 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в період дії договору оренди від 02.02.2004 позивач за свій рахунок виконав поліпшення орендованого майна, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт за липень та листопад 2005 року, однак відповідач в односторонньому порядку відмовився від договору оренди, що є порушенням прав ТОВ "Колокол".

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2007 рішення господарського суду м. Севастополя від 13.06.2007 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.07.2007 по справі № 20-11/042 скасовано, справу передано на новий розгляд (т.1 арк.спр . 205-210).

Ухвалою суду від 23.01.2008 справу прийнято до провадження суддею Ілюхіною Г.П., справі привласнено № 5020-11/042-7/020, в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Сервіс Група" (т.2 арк.с.1-3).

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 17.04.2008 у справі №5020-11/042-7/020 (суддя Ілюхіна Г.П.) позов задоволено повністю.

Судове рішення мотивоване обгрунтованістю позовних вимог з огляду ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.06.2008 у справі №5020-11/042-7/020 (судді: головуючого - Гоголь Ю.М., Волкова К.В., Черткова І.В.) рішення господарського суду залишено без зміни з тих же підстав.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 92, 778, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 287 ГК України, ст.ст. 5, 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", просить постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 №11 (v0011700-76) із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13 (v0013700-92) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Оскаржувана постанова зазначеним вимогам не відповідає виходячи з наступного.

Згідно ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Разом з тим, приймаючи оскаржувані рішення та постанову, господарські суди першої та апеляційної інстанції вимоги зазначеної норми не врахували, вказівки що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2007 року не виконали.

Так, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, господарський суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, не врахували, що здійснення ремонту орендованого позивачем приміщення не погоджувалось з орендодавцем, а направлені на адресу відповідача листи від 27.04.2006 року, від 18.08.2006 року та від 03.10.2006 року не є доказом погодження з орендодавцем проведення ремонту, а є повідомленнями про вже здійснені ремонтні роботи.

За приписом ч.ч. 1, 2 ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Зазначені вимоги містяться і в договорі оренди від 02.02.2004, що у разі припинення або розірвання Договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не пошкоджуючи його, визнаються власністю орендаря, а невід'ємні поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невід'ємних поліпшень вирішується у відповідності з умовами Договору або діючим законодавством (п.10.5.).

Відповідно до пункту 6.3 Договору орендар з дозволу орендодавця має право вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переобладнання, що обумовлює його вартість.

Крім того, слід зауважити, що між сторонами у справі існували саме договірні стосунки на підставі договору оренди, які регулюються главою 58 Цивільного кодексу України (435-15) та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , але ні як не ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Щодо рішення господарського суду м. Севастополя від 05.12.2006 у справі №20-11/247, то зазначеним рішенням позов про усунення перешкод в користуванні майном та визнання договору оренди від 02.02.2004 недійсним, позов було задоволено частково, а саме зобов'язано ТОВ "Колокол" усунути перешкоди в користуванні ТОВ "Метал Сервіс Група" (новий власник нерухомого майна) складськими приміщеннями газобалонного господарства (складу№5), в решті позовних вимог відмовлено. І зазначене рішення суду ніяким чином не впливає на стосунки, які існували на час використання позивачем зазначеного нерухомого майна.

Таким чином, викладені в рішенні та постанові висновки не ґрунтуються на повному і всебічному з'ясуванні господарськими судами фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального законодавства.

Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При повторному новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати всі суттєві обставини справи, встановити дійсні права та обов’язки сторін, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне й обґрунтоване рішення.