Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 17.02.2009 №02(02-10)66 для розгляду справи №26/327(05-5-26/3530) сформований наступний склад суддів: головуючий суддя Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

Прокурор міста Калуша Івано-Франківської області звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державного науково-дослідного інституту галургії (далі - позивач) до Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування"(далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 7 500,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2008 (суддя Пінчук В.І.) позовні вимоги задоволено; за рішенням, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у сумі 7 500,00 грн., 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 (судді: Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Зубець Л. П.) апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 02.10.2008 - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

На думку заявника, при вирішенні спору господарськими судами порушено норми матеріального та процесуального права, не надано об’єктивної оцінки обставинам справи та зібраним у ній доказам, а також не враховано позиції відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується з її доводами, стверджує, що обставини справи переконливо доводять порушення його прав відповідачем, у зв’язку з чим, вважає оскаржувані рішення та постанову законними та обґрунтованими.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75 (v0075600-02) , проте не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.07.2004 між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) укладено договір № 360Н/04 на створення та передачу науково-технічної продукції; відповідно до умов укладеного договору позивач (виконавець) зобов'язувався провести хімічний аналіз розчинів природного бішофіту Машівського родовища на вміст основних компонентів та мікродомішок і дати висновок про їх відповідність технологічному регламенту виробництва карналіту для електролітичного магнію.

Відповідно до п. 2 договору вартість робіт становила 7 500 грн., що мали перераховуватись замовником виконавцю відповідно до протоколу про договірну ціну.

Згідно з передбаченими договором умовами оплати та порядку розрахунків, замовник здійснює оплату виконавцю за проведені роботи перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок після одержання акту здачі-приймання НТП. Замовник повинен здійснити оплату за проведені роботи протягом 20-ти банківських днів з моменту підписання акта (п.п. 5.2.,5.3.).

Суди встановили, що обставини справи та зібрані в ній докази свідчать про те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням підписати акти здачі-приймання виконаних ним робіт та провести розрахунок за проведені роботи, а саме: претензія № 04-25 від 14.02.2005 разом з актом здачі-приймання, лист № 04-135 від 19.07.2005 разом, зокрема, з актом здачі-приймання, претензія № 04-251 від 27.12.2005 разом, зокрема, з актом здачі-приймання. Проте, вказані звернення позивача залишилися проігноровані відповідачем, акти не підписаними, кошти сплачені не були.

На зазначені звернення, відповідач лише 20.01.2006 направив позивачу лист № 23-511, в якому просив надати йому для підписання акти приймання-передачі виконаної роботи, податкову накладну та звіт про науково-дослідну роботу. Прохання відповідача було виконано позивачем і як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, сторони підписали та скріпили печатками складений в січні 2006 року акт № 2 здачі-приймання науково-технічної продукції (НТП). Всупереч умов договору, відповідач не провів розрахунку з позивачем за виконані роботи, незважаючи на підписання вищезазначеного акту.

Таким чином, на підставі повного та всебічного аналізу спірних правовідносин, які мають місце між сторонами, судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання за договором, проте відповідач розрахунку не провів, чим, відповідно, порушив права позивача.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. (термін).

Слід зазначити, що згідно з укладеним договором строк направлення виконавцем замовнику акта здачі-приймання НТП не встановлено, що відповідачем не заперечується. У зв’язку з цим, твердження заявника касаційної скарги щодо порушення строку направлення позивачем відповідачу акта для підписання є безпідставними та не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо належного виконання позивачем своїх обов’язків.

З огляду на зазначене, задоволення судом першої інстанції позовних вимог, із чим правомірно погодився суд апеляційної інстанції, є законним і обґрунтованим та сприяє реальному поновленню порушених прав позивача.

Проте, колегія суддів погоджуючись в цілому з оскаржуваними рішеннями та з їх обґрунтуванням, зазначає, що висновок судів попередніх судових інстанцій, зроблений на підставі ст. 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності в січні 2006 року з моменту підписання відповідачем акту приймання-передачі робіт №2, є необґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.п. 5.2., 5.3. договору замовник здійснює оплату виконавцю за проведені роботи перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок після одержання акту здачі-приймання НТП; замовник повинен здійснити оплату за проведені роботи протягом 20 банківських днів з моменту підписання акта.

Як встановлено судами і про що зазначалося вище, акт № 2 здачі-приймання науково-технічної продукції був підписаний сторонами в січні 2006 року, а тому, виходячи із вказаних положень договору та норм Цивільного кодексу України (435-15) , перебіг позовної давності розпочався з дня, наступного за двадцятим днем після підписання сторонами вказаного акта, та не був перерваний підписанням даного акта, як зазначили суди попередніх судових інстанцій. Проте, такий висновок судів попередніх інстанцій не вплинув на ухвалення в цілому юридично правильних, обґрунтованих судових рішень, а відтак відсутні підстави для їх скасування; в свою чергу, доводи касаційної скарги є такими, що не спростовують висновків судів.

У відповідності до ст. 111-9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 та рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2008 у справі №26/327(05-5-26/3530) залишити без змін.