Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (надалі СПД) ОСОБА_1 та просила розірвати укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки і зобов'язати відповідача знести самовільно збудовані прибудови.

СПД ОСОБА_1. подала зустрічний позов до Одеської міської ради та просила визнати зведення прибудов таким, що відповідає чинному законодавству та визнати за нею право власності на вищезазначені прибудови.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.10.2008 року ( суддя Торчинська Л.О.) в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволений. Будівництво СПД ОСОБА_1 двоповерхової прибудови санвузла розмірами 2,0 х 4,0 м та двоповерхової прибудови розмірами 2,0х33,0 м. до нежилих будівель та споруд літнього комплексу відпочинку з кафе "Прибой" на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, гідропарк "Лузанівка", Миколаївська дорога, 168/12, визнані такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Визнано за СПД ОСОБА_1 право власності на зазначені приміщення.

Судове рішення мотивоване тим, що земельна ділянка була надана підприємцю саме для побудови комплексу відпочинку, спірна прибудова здійснена шляхом реконструкції вже існуючих приміщень комплексу, будівництво велось з урахуванням всіх будівельних норм, прибудова не порушує інтереси інших осіб. Порушення умов договору, на яке посилається міськрада, не є суттєвими і не можуть бути підставою для розірвання договору оренди.

За апеляційною скаргою Одеської міської ради, судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 року (судді: Тофан В.М., Михайлов М.В., Журавльов О.О.) змінене: зустрічний позов задоволений частково, в частині визнання зведення прибудов таким, що відповідає чинному законодавству, рішення скасоване. В решті -залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Одеська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що зведення підприємцем згаданої прибудови перш за все порушує інтереси міськради як власника земельної ділянки.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України, роз'яснень, що містяться в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Проте, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, ні судом першої ні судом апеляційної інстанцій в повній мірі не досліджено обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача, не надано належної оцінки поданим ними доказам, що в свою чергу унеможливило правильне застосування норм матеріального права.

Зі змісту статті 391 Цивільного кодексу вбачається, що саме власник має право на захист права власності від порушень ( в тому числі шляхом визнання такого права іншими особами) …

В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, між Одеською міськрадою (Орендодавцем) та СПД ОСОБА_1 (Орендарем) 22.02.2002 року укладений договір оренди земельної ділянки за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 1758 кв. м., що знаходиться у м. Одесі в Суворовському районі, гідропарк Лузанівка. Зазначена земельна ділянка надається Орендареві терміном на 49 років для будівництва, експлуатації та обслуговування літнього комплексу відпочинку з кафе.

Літній комплексу відпочинку з кафе "Прибой" був СПД ОСОБА_1 побудований та зданий в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається, що Свідоцтво на право власності на нежилі будівлі та споруди літнього комплексу відпочинку з кафе "Прибой" видане СПДОСОБА_1 Виконкомом Одеської міськради 20.01.2003 року ( а. с. 67 т.2).

Пунктом 3.4.6 названого договору оренди сторони передбачили обов'язок Орендаря в разі відчуження будівель і споруд, розташованих на орендованій земельній ділянці, в тижневий термін повідомити про це Орендодавця,…а також повідомити нового власника про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди.

Разом з тим, в позовній заяві Одеської міськради йшлося, зокрема, про те, що зазначений комплекс гр. ОСОБА_1 був подарований на підставі договору дарування від 25.12.2003 року гр.ОСОБА_2. (а.с.16 т.1). Право власності на вказаний об'єкт нерухомості зареєстроване КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" за гр. ОСОБА_2. 18.10.2005 року (а.с.17, т. 1). Зазначені доводи міськради взагалі залишились поза увагою суду.

Відмовляючи Одеській міськраді в задоволенні позову про розірвання спірного договору, суди не врахували, що земельна ділянка надавалась саме СПД ОСОБА_1 для будівництва та подальшої експлуатації нею вищезазначеного об'єкта нерухомості. Однак, за матеріалами справи, на час звернення Міськради до господарського суду з даним позовом з вимогою про розірвання договору, комплексом "Прибой" майже три роки володіла інша особа. Докази того, що новий власник звертався до Орендодавця -позивача в установленому законом порядку про переоформлення вказаної земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Зазначені обставини судами попередніх інстанцій не досліджені в повній мірі і не спростовані відповідачем. Судом також не досліджувалось питання щодо залучення до участі у справі нового власника комплексу "Прибой".

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій вищевикладене залишене поза увагою, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2008 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2008 р. у справі № 22/103-08-2411 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.