Рішенням господарського суду Донецької області від 06.11.2008р. (суддя Сковородіна О.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2008р. (судді Кулебякін О.С. –головуючий, Алєєва І.В., Запорощенко М.Д.), відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати зазначені судові рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно рішення виконавчого комітету Оленівської селищної ради № 60 від 04.11.1998р. право приватної власності на млин житнього помелу, що знаходиться по вул. Поштова, 109 у смт. Оленівка, було визнано за Малим приватним підприємством "Оленівський м’ясний цех", на підставі якого останньому було видане свідоцтво про право власності від 21.12.1998р.

В подальшому, Мале приватне підприємство "Оленівський м’ясний цех", згідно з розпорядженням голови Волноваської районної державної адміністрації Донецької області № 225 від 06.05.2000р., було перереєстроване в Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислове підприємство "Оленівське" шляхом злиття з колективним сільськогосподарським підприємством "Оленівське", потім –в Товариство з обмеженою відповідальністю "Оленівське", що підтверджується розпорядженням голови Волноваської районної державної адміністрації Донецької області № 235 від 23.04.01р.

02.08.2006р. рішенням виконавчого комітету Оленівської селищної ради Волноваського району №92 право власності на об’єкти нерухомого майна нежилі будівлі –цілісний майновий комплекс (млин житнього помолу), розташований в смт. Оленівка по вул. Поштовій, 109 та кафе "Вікторія", розташоване в смт. Оленівка, м-н "Новий", 7, було зареєстроване за гр. Корнейко Людмилою Афанасіївною, про що 19.09.2006р. видане свідоцтво про право власності.

27.10.2006р. між Корнейко Людмилою Афанасіївною та Чаловим Ігорем В’ячеславовичем був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого останній набув у власність цілісний майновий комплекс –млин житнього помолу, що знаходиться по вул. Поштова, 109 у смт. Оленівка. На земельній ділянці розташовано: млин (камінь) –А2, загальною площею 1259,10кв.м., склад № 8 –Б1 (камінь), загальною площею –1236,20кв.м., склад № 5 –В1 (камінь), загальною площею –1457,80кв.м., склад № 4 –Г1 (камінь), загальною площею 1231,0кв.м., склад № 6 - Д1 (камінь), загальною площею 496,6кв.м., склад № 7 –Е1 (камінь), загальною площею 1197,0кв.м., склад –Ж1 (камінь), загальною площею 440,5кв.м., електроцех –З1 (цегла), загальною площею 939,0кв.м., пожежне депо –К1 (шлакоблок), загальною площею 100,0кв.м., вагова –Л1 (цегла), загальною площею38,4кв.м., лабораторія –М1 (цегла), загальною площею 90,6кв.м., прохідна –Н1 (цегла), загальною площею 15,4кв.м., туалет –О1 (шлакоблок), загальною площею 19,3кв.м., вагова –Р1 (шлакоблок), загальною площею 57,0кв.м., огорожа - №1 (бетон), ворота - №2 (залізо).

29.05.2008р. між Чаловим Ігорем В’ячеславовичем та відповідачем-1 був укладений договір купівлі-продажу, внаслідок чого останній став власником зазначеного вище нерухомого майна.

Разом з тим, частину майна, придбаного відповідачем-1 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 29.05.2008р., а саме: склад № 8–Б1 (камінь), загальною площею –1236,20кв.м., склад № 6- Д1 (камінь), загальною площею 496,6кв.м. та склад № 7–Е1 (камінь), загальною площею 1197,0кв.м., позивач вважає своєю власністю, посилаючись на наступне.

На виконання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України № 4622 від 08.10.1996р. "Про реалізацію на аукціоні будівель та споруд колишнього житнього мельзаводу Оленівського комбінату хлібопродуктів" між Оленівським комбінатом хлібопродуктів та Малим приватним підприємством "Оленівський м’ясний цех" 05.12.1996р. був укладений договір купівлі-продажу державного майна №2149, відповідно до якого останній набув у власність державне майно –будівлі, споруди та передатні прилади колишнього мельзаводу житнього помелу, яке знаходиться на балансі Оленівського комбінату хлібопродуктів за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Оленівка, вул. Поштова, 109, на земельній ділянці 0,4га, з подальшим оформленням в оренду відповідно до умов, визначених цим договором.

Як доводив позивач, об’єктом продажу було, в тому числі, майно, яке визначено в додатку до вищезазначеного наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України №4622 від 08.10.1996р. Будівля складу №8 вартістю 25276,12грн. з баштою вартістю 7105,15грн., всього вартістю 32381,27грн., будівля складу №7 вартістю 25718,70грн., будівля складу №6 вартістю 25276,12грн., будівля прийомної башти з залізниці вартістю 25513,55грн., будівля душової та колодязі кам’яні (спірне майно) не були об’єктом продажу та залишилось власністю держави.

В подальшому, під час реорганізації державного підприємства Оленівський комбінат хлібопродуктів (на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.97р. № 1218 (1218-97-п) "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств" рішенням Спостережної ради державної акціонерної компанії "Хліб України" від 10.03.98р., протокол № 3, зареєстроване Волноваською райдержадміністрацією, реєстраційний № 05419927100010060 від 06.07.99р., ідентифікаційний код 30492847, місцезнаходження: Донецька область, Волноваський район, смт. Оленівка) у Дочірнє підприємство державної акціонерної компанії "Хліб України" "Оленівський комбінат хлібопродуктів", до статутного фонду підприємства були включені спірні об’єкти нерухомості.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, з посиланням, зокрема, на ст. 328 ЦК України, дійшли висновку, що ТОВ "Данко Індастріз" право власності на спірне майно набуло на підставі договору купівлі-продажу від 29.05.2008р.; неправомірність набуття цього права із закону не випливає, договір купівлі-продажу в судовому порядку недійсним не визнавався, а тому відсутні підстави визнання права власності на це майно за позивачем.

Проте, розглядаючи даний спір, суд першої інстанції не з'ясував належним чином всіх обставин справи, що підлягали встановленню, а суд апеляційної інстанції, повторно розглянувши справу, ці недоліки не усунув. Так, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Оленівський комбінат хлібопродуктів" про включення спірного майна до статутного фонду цього підприємства та знаходження його на балансі позивача, належності цього майна до державної власності.

Отже, як вбачається з матеріалів справи фактично спір між сторонами виник з приводу належності позивачеві майна на праві власності.

Вирішуючи спори, пов'язані з правом власності, суди повинні виходити з того, що підтвердженням наявності такого права, можуть бути, насамперед правовстановлювальні документи. Свідоцтво про право власності на певний об'єкт майна не є таким документом, а лише підтверджує належність права власності певному суб'єкту. У свідоцтві мають бути зазначені юридичні факти, що стали підставою для виникнення або переходу такого права до власника. Що ж стосується правовстановлювальних документів, то вони фіксують, підтверджують і оформлюють безпосередньо самі юридичні факти, на підставі яких у власника виникає (переходить) право власності. До таких документів зокрема відносяться: договори купівлі-продажу, міни, про дольову участь у будівництві, тощо, документи про перехід права власності в результаті приватизації, судові рішення та інше. Саме правовстановлювальні документи є підставою для видачі свідоцтва про право власності.

Від правовстановлювальних документів слід відрізняти бухгалтерські та облікові документи, якими оформлюються певні господарські операції.

Одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі, який не визначає підстав знаходження майна у власності, є джерело фінансування, передача підприємству майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Чинним цивільним законодавством закріплені основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб'єктів –фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад.

Касаційна інстанція звертає увагу на те що, на власникові лежить обов'язок нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна.

За цих обставин та з урахуванням особливостей спірного майна, яке є об'єктом нерухомості і потребує постійного утримання, судам слід було з'ясувати хто несе всі витрати, пов'язані з утриманням спірного майна, а також надати належну правову оцінку обраному позивачем способу захисту його порушеного права.

Також суди, досліджуючи обставини переходу права на спірне майно, не встановили, у зв’язку з якими правовими підставами право власності на спірне майно перейшло до Корейко Людмили Афанасіївни, оскільки посилання лише на свідоцтво про право власності без визначення правовстановлюючого документа є недостатнім, з огляду на вищевикладене.

Про неповноту встановлення фактичних обставин справи свідчать і те, що при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності. Так, в матеріалах справи наявні статут позивача, інвентаризаційний опис основних засобів на ділянці "млин житнього помолу" станом на 11.06.1996р., відомість та зведена відомість розрахунку залишкової вартості основних засобів станом на 01.04.1999р., розподільчий баланс підприємства станом на 01.04.1999р., які судами попередніх інстанцій не досліджувались, хоча мають істотне для з’ясування обставин, пов'язаних із предметом спору.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3 ч.1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2008р. та рішення господарського суду Донецької області від 06.11.2008р. у справі №32/153пн скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.