розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2008 року у справі № 55/30-08 Господарського суду Харківської області за позовом Комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків, про стягнення 19 039,05 грн.,

за участю представників сторін:

позивача -не з'явилися;

відповідача -не з'явилися;

У лютому 2008 року позивач -Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" пред'явив у господарському суді позов до відповідача -Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1про стягнення 19 039,05 грн.

Вказував, що на підставі укладеного між ним (Комунальним підприємством) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1(користувачем) договору про надання в користування місць № 2187 від 14 квітня 2005 року позивачем надано відповідачу в експлуатацію місце, що належить до комунальної власності, для розміщення спеціальних конструкцій по вул. Данілевського Х, пр. Леніна у м. Харкові строком з 14 квітня 2005 року по 31 грудня 2005 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, щодо оплати отриманого місця, позивач з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача 670,53 грн. заборгованості, 62,05 грн. пені, 18 250 грн. штрафу та судові витрати, а також зобов'язати відповідача повернути надане йому в користування місце.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 5 серпня 2008 року (суддя Гребенюк Н.В.) позов задоволено частково.

Постановлено зобов'язати відповідача повернути місце по вул. Данілевського Х, пр. Леніна у м. Харкові за актом прийому передачі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 670,53 грн. заборгованості, 62,05 грн. пені, 18 250 грн. штрафу та судові витрати.

Провадження у справі в частині стягнення 56,47 грн. пені припинено.

Судове рішення в частині задоволення позовних вимог мотивоване посиланнями на ст.ст. 525, 526, 549, 627, 629 ЦК України та виникненням у відповідача зобов'язання по сплаті коштів внаслідок невиконання в установлений договором строк взятих на себе зобов'язань в частині оплати за отримані послуги.

Рішення в частині припинення провадження стосовно вимог позивача про стягнення 56,47 грн. пені мотивоване посиланнями на п. 4 ст. 80 ГПК України у зв'язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог в цій частині.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 3 листопада 2008 року (колегія суддів у складі: Могилєвкін Ю.О. - головуючого, Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення змінено. В частині стягнення 16 425 грн. штрафу та 164,25 грн. держмита рішення скасовано, в позові в цій частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Постанова мотивована посиланнями на ст. 230 ГК України та на п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, згідно яких, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

У касаційній скарзі КП "Міський інформаційний центр", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, а саме: ст.ст. 43, 83 ГПК України, ст.ст. 623, 629 ЦК України, -просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14 квітня 2005 року між КП "Міський інформаційний центр" (Комунальним підприємством) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1(користувачем) укладено договір № 2187 про надання в користування місць, згідно умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу місця, що належать до комунальної власності, для розташування спеціальних конструкцій строком з 14 квітня 2005 року по 31 грудня 2005 року згідно з Додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору, а відповідач зобов'язався сплачувати за користування вказаними місцями.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування складає 186,62 грн. на місяць.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 договору протягом 3-х днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, відповідач зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем на підставі актів прийому - передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Демонтаж спеціальних конструкцій і приведення територій місць у належний стан здійснюється відповідачем самостійно за власний рахунок. Місця вважаються фактично повернутими з моменту підписання актів прийому-передачі.

Відповідно до п. 8.1.2, 8.2 договору договір припиняє свою дію, якщо відповідач не платить, несвоєчасно або не у повному обсязі вносить платежі за користування місцями. У разі припинення дії цього договору на підставах передбачених п.8.1.2-8.1.4 договору, він вважається таким, що припинив свою дію через 10 днів з дати відправлення письмового повідомлення відповідачу про припинення дії договору.

На виконання умов договору, як встановлено судами, позивачем надано в експлуатацію відповідачу місце, що належить до комунальної власності для розміщення спеціальних конструкцій (рекламних щитів) по вул. Данілевського Х, пр. Леніна у м. Харкові, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актом прийому-передачі місць від 14 квітня 2005 року, довідкою відділу реклами управління містобудування та архітектури про встановлення пріоритету від 12 квітня 2005 року та рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 863 від 20 липня 2005 року.

Зобов'язання з оплати отриманого в експлуатацію місця відповідачем виконано частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість на суму 670,53 грн.

Позивач неодноразово направляв відповідачу повідомлення, зокрема, № 209 від 20.05.2005 р., № 491 від 15.06.2005 р., № 977 від 02.09.2005 р., № 4309 від 27.10.2005 р. з вимогою сплатити суми боргу. Однак, відповідач на вказані повідомлення не відреагував та грошові кошти не перерахував.

В силу ст. 11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач вказував, що відповідач умови договору в частині оплати використаного місця не виконав, тому у нього виникло право вимагати сплати суми заборгованості у розмірі 670,53 грн., 62,05 грн. пені, 18 250 грн. штрафу, судових витрат, а також вимагати повернення наданого йому в користування місця.

Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості, суд першої інстанції, з яким погодився в цій частині апеляційний суд, виходив з того, що позивачем виконано свої зобов'язання належним чином передавши відповідачу в експлуатацію місце для розміщення спеціальних конструкцій (рекламних щитів) по вул. Данілевського Х, пр. Леніна у м. Харкові, а відповідачем, зобов'язання щодо оплати отриманого місця у повному обсязі не виконано.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, коли позивачем належним чином доведено виконання своїх договірних зобов'язань, а відповідачем, в порушення ст. 33 ГПК України, не доведено оплату отриманих послуг, висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем умов договору в частині оплати, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, є такими, що відповідають матеріалам справи та грунтуються на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.1 договору передбачений обов'язок користувача сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у разі несвоєчасної або неповної оплати платежів, передбачених розділом 4 цього договору.

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на вказані положення договору, норми чинного законодавства та встановлені обставини справи дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача, крім суми заборгованості, пені у заявленому до стягнення розмірі.

Відповідно до п. 6.2 договору, у разі прострочення повернення місць, наданих в користування, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 50 грн. за кожний день затримки повернення місця.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтями 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Зменшуючи розмір штрафу, суд апеляційної інстанції правильно встановив правову природу штрафних санкцій та виходив з того, що співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідки порушення зобов'язання не є співрозмірними, та дійшов правильного висновку про зменшення розміру штрафу заявленого до стягнення на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 1, 2 ст. 233 ГК України.

З огляду на викладене, висновки господарського суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що апеляційний господарський суд допустив порушення ст. 103 ГПК України, оскільки зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення, не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду про права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Апеляційний суд, змінюючи рішення, фактично частково його скасував та прийняв нове рішення. Проте, зазначене порушення норм процесуального права не є істотним та не впливає на правильне вирішення спору.

Посилання касаційної скарги на ту обставину, що відповідно до п. 6.2 договору стягненню підлягає вся сума нарахованих штрафних санкцій, не заслуговують на увагу суду та не відповідають положенням п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, 551 ЦК України (435-15) , згідно яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача оцінювати докази, тлумачити законодавство виключно на свою користь, тому до уваги судом не беруться. Окрім того, ці твердження спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.