Рішенням господарського суду АР Крим від 01.10.2008 (суддя С.Чумаченко), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.12.2008 (судді: Ю. Борисова, В. Голик, В. Гонтар), в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними установчих документів ЗАТ з іноземними інвестиціями "Яліта", у тому числі установчого договору про створення та діяльність акціонерного товариства "Яліта" від 15.04.1991 (нова редакція від 29.09.1994) в частині прав та обов’язків акціонера і засновника –Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", - відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушених прав.

ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця" в поданій касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Судом в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не повно встановлені обставини справи щодо правоздатності учасника ЗАТ "Яліта- ДП "Ялтакурорт", виступати суб’єктом права власності відносно корпоративних прав ЗАТ "Яліта". ДП "Ялтакурорт" без усяких підстав та згоди з боку власника розпоряджалось майновими правами та майном Федерації профспілок Країни. Установчі документи не відповідають ст. 135 ГК України та ст. 321 ЦК України.

На думку скаржника судами порушені вимоги ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності та змагальності сторін при дослідженні доказів та доводів позивача. А також судами неправильно застосована позовна давність.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Акціонерне товариство "Яліта" зареєстроване рішенням виконкому Ялтинської міської ради народних депутатів від 14.06.1991 № 419(19). У подальшому неодноразово здійснювалась перереєстрація цього товариства та реєстрація змін і доповнень до його установчих документів. Акціонерне товариство "Яліта" засноване підприємствами, установами, організаціями колишнього Радянського Союзу (21 підприємство) і двома українськими підприємствами "Ялтакурорт" та Новомосковським трубним заводом (арк.17).

На підставі рішення Ялтинської міської ради народних депутатів № 832(2) від 27.11.1992, Акціонерне товариства "Яліта" було перетворене у Акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Яліта".

Загальними зборами засновників 24.09.1994 вирішено укласти установчий договір про створення Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Яліта".

Одним із засновників ЗАТ є Ялтинська територіальна рада з управління курортами, правонаступником якої є Дочірнє підприємство "Ялтакурорт" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця". В якості внеску до статутного фонду були внесені витрати Ялтинської територіальної ради понесені останньою в період виконання договорів від 10.11.1988 № 1730/3 та від 28.11.1989, укладених з Трестом "Спецкаучукремстрой", по будівництву курортного готелю в смт. Місхор.

В обмін на внесок ДП "Ялтакурорт" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" стало власником на даний час 385 простих акцій на загальну суму 716000 грн., що становить 0,46% статутного капіталу (т.1, арк. 13).

Таким чином, дочірнє підприємство позивача внесло до статутного фонду ЗАТ з іноземними інвестиціями "Яліта" майно позивача без його згоди чим порушило право власності позивача на майно.

Єдиним установчим документом ЗАТ з іноземними інвестиціями "Яліта" на день розгляду справи в суді є Статут від 01.02.2007.

В подальшому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що результатом визнання договору недійсним стало б застосування реєстрації, яка стосується сторін договору і не поширюється на права позивача, який вважає себе власником майна, не виступаючи стороною угоди. Таким чином, у даному випадку позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права власності.

З огляду на встановлені попередніми судами обставини та сформульовані позивачем вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно ст. 153 ЦК України акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Установчим документом акціонерного товариства є статут, як зазначено в ст. 154 ЦК України. Пленум Верховного Суду України в постанові № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) роз’яснив, що відповідно до статей 88, 143, 154 ЦК, статей 57, 82 ГК, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону про господарські товариства (1576-12) , статей 27, 30 Закону про державну реєстрацію (755-15) суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов:

- на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;

- порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені;

- відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Положення установчих документів господарських товариств, які не відповідають вимогам законодавства, не застосовуються.

Позивачем не доведено, що порушення не можуть бути усунені без визнання недійсним Статуту ЗАТ, акціонерами якого є ще 22 підприємства, крім другого відповідача.

Суди не вправі вносити зміни до статуту товариства у зв’язку з тим, що це належить до виключної компетенції загальних зборів товариства (ст. 41, 42, 59 Закону про господарські товариства).

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно вказав, що позивач, який вважає себе власником майна, внесеного дочірнім підприємством до статутного фонду ЗАТ, обрав неналежний спосіб захисту свого права власності. Способи захисту права власності передбачені ст. 386-294 ЦК України (435-15) .

В п.10 Постанови № 13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, господарський суд повинен відмовити в позові.

З огляду на зазначене суди не повинні були в даному випадку керуватися ст. 135 ГК України та 321 ЦК України (435-15) , оскільки позивач, який вважає себе власником майна, неправильно обрав спосіб захисту свого права власності.

Скаржник не вказав в касаційній скарзі які конкретно норми цивільного права порушив суд при застосуванні строку позовної давності.

Суди дійшли висновку, що скаржник був відповідачем у справі № 2-6/11209.1-2004 за позовом ЗАТ з іноземними інвестиціями "Яліта" до виконкому Ялтинської міськради, ФДМУ та ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" про визнання недійсним рішення про скасування держреєстрації змін та доповнень в статут та засновницький договір ЗАТ з іноземними інвестиціями "Яліта" № 238 від 12.06.2003 і йому було вже відомо про засновницькі документі останнього з 2004 року.

Але суди не звернули уваги на те, що в рішенні суду від 06.09.2004 у справі № 2-6/11209.1-2004 зазначено, що справа розглядалася без представників відповідачів у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (том ІІІ, арк. 16). В оскаржуваних судових актах не зазначено чи набрало це рішення законної сили. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, що дозволяють зробити висновок про пропуск позивачем строку позовної давності.

Неповне дослідження обставин справи з приводу застосування судами строку позовної давності у даному випадку, приймаючи до уваги обставини обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав власності, не можуть слугувати підставою для скасування прийнятих у справі судових актів.

Норми матеріального права, що регулюють корпоративні відносини і захист права власності судами попередніх інстанцій застосовані правильно.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.12.2008 у справі № 2-22/12624-07 –без змін.