ОСОБА_1звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-комерційна фірма "Житлобудінвест" про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства; скасування державної реєстрації змін до установчих документів та відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 27.11.2008р. (суддя Олійник Ю.П.) відкладено розгляд даної справи; залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: відділ реєстрації підприємницької діяльності Кам'янець-Подільської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2; зобов'язано сторін вчинити певні дії.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 15.12.2008р. (судді: Черпак Ю.К. -головуючий, Віденіпін О.А., Іоннікова І.А.) відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2, з підстав того, що чинним законодавством не передбачено апеляційне оскарження ухвал про відкладення провадження у справі, залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та витребування необхідних доказів.

Не погоджуючись з ухвалами господарських судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційної інстанції та припинити провадження у справі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, а саме статті 97 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено виключний перелік підстав не прийняття до провадження та повернення судом поданої апеляційної скарги, що відрізняється від підстав зазначених в оскаржуваній ухвалі.

Сторони не скористались правом на участь представників в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 12 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Тобто, Господарський процесуальний кодекс (1798-12) містить імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 106 Господарського процесуального кодексу України ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського процесуального кодексу України (1798-12) або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.

Статті 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, якими керувався господарський суд при винесенні ухвали, не передбачають можливості апеляційного або касаційного оскарження ухвали про відкладення розгляду справи, залучення до участі у справі третіх осіб та зобов'язання сторін виконати певні дії.

Тобто, Житомирський апеляційний господарський суд апеляційної інстанції відмовляє у прийнятті апеляційної скарги і виносить з цього приводу відповідну ухвалу у випадку, зокрема, якщо апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції, яку не може бути оскаржено.

Таким чином, господарським судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_2, з підстав неможливості перегляду зазначеної ухвали в апеляційному порядку.

Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом ухвала відповідає вимогам статей 86 та 99 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм процесуального права при прийнятті постанови та ухвали не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 15.12.2008р. у справі № 9/19/168-Н господарського суду Хмельницької області залишити без змін.