30.09.2002 між ВАТ "Донецький відкритий університет" (наймодавець) та ТОВ "Соискатель" (наймач) укладений договір користування майном. Відповідно до п.1.1 договору наймодавець передає, а наймач приймає у користування відокремлену будівлю загальною площею 2425,5 кв.м., розташовану за адресою: м. Донецьк, пр. Миру, 56. Майно передається в користування з метою забезпечення використання об’єкта у відповідності до виробничої діяльності наймача у період підготовки будівлі до експлуатації. Порядок та повернення майна здійснюються за підписаними сторонами актами приймання-передачі (п.п.2.2, 2.3 договору). За укладеним договором сторони погодили, що наймач здійснює за свій рахунок ремонт майна та його поліпшення (п/п "д" п.3.2 договору). Розмір та порядок виплати компенсації наймачу за проведені ним за свій рахунок поліпшення майна, які не можуть бути відокремлені, та які погоджені з наймодавцем, визначаються додатковою угодою до договору (п.3.4 договору). Вартість поліпшень, проведених наймачем без дозволу наймодавця, які неможливо відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає (п.3.5 договору). Договір укладений сторонами на п’ять років та діє з 30.09.2002 по 30.09.2007.

18.11.2003 сторонами підписана додаткова угода до договору користування майном, відповідно до умов якої сторони погоджуються вважати договір користування майном розірваним з 19.12.2003. Сторони погоджуються з тим, що наймач здійснив за свій рахунок капітальний ремонт будівлі на суму 721471,17 грн. Наймодавець зобов’язується відшкодувати наймачу у повному обсязі протягом двох років з моменту закінчення дії договору.

За актом приймання передачі від 19.12.2003 наймач повернув наймодавцю майно без висунутих один до одного претензій.

28.03.2007 сторонами підписана третейська угода (а.с.9 т.2), відповідно до якої сторони погодилися про передачу на розгляд третейського суду будь-яких спорів, пов’язаних з неналежним виконанням договору користування майном від 30.09.2002 та стягнення заборгованості у розмірі 771471,17 грн. за виконання капітального ремонту орендованого приміщення, розташованого за адресою: м. Донецьк, пр. Миру, 56.

ТОВ "Соискатель" звернувся до постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації "Принцип" з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Донецький відкритий університет" заборгованості у сумі 721471,17 грн. як визнана наймодавцем вартість капітального ремонту, яку останній зобов’язаний оплатити. За результатами розгляду позову рішенням від 20.04.2007 у справі № С3-03-22-14-07/03/07 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

У жовтні 2007р. ВАТ "Донецький відкритий університет" звернулося до суду з позовом про визнання відсутнім у ТОВ "Соискатель" права грошової вимоги на суму 721471,17 грн., яке виникло з додаткової угоди від 18.11.2003 до договору користування майном від 30.09.2002, мотивуючи укладення додаткової угоди поза межами чинності самого договору, що підтверджує її недійсність.

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.08.2008 (колегія суддів: Є.Мєзєнцев, Л.Волошинова, Є.Сгара) визнана недійсною в порядку п.1 ст. 83 ГПК України додаткова угода від 18.11.2003 до договору безоплатного користування майном від 30.09.2002; позовні вимоги задоволені шляхом визнання відсутнім у ТОВ "Соискатель" права грошової вимоги до ТОВ "Донецький відкритий університет" на суму 721471,17 грн. на підставі додаткової угоди від 18.11.2003.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами 30.09.2002 договір є договором безоплатного користування майном, правовідносини за яким регулюються ст.ст. 324- 331 ЦК УРСР. Положенням ст. 325 ЦК УРСР визначено, що строк дії договору безоплатного користування майном не може перевищувати одного року, незалежно від погодження сторонами більш тривалого строку або укладення договору на невизначений строк. А тому суд дійшов висновку про припинення договору безоплатного користування 30.09.2003. А тому укладення додаткової угоди 18.11.2003 до договору, який припинив свою чинність, суперечить правовій природі виникнення або зміни прав та обов’язків (ст. 4 ЦК УРСР), а тому така додаткова угода є недійсною.

Визнання угоди недійсною передбачає застосування до її сторін реституції (ч.2 ст. 48 ЦК УРСР).

Однак, зважаючи на відсутність доказів про виконання ТОВ "Донецький відкритий університет" боргового зобов’язання за недійсною угодою, у тому числі визначеному законом примусовому порядку, суд задовольнив вимогу позивача про визнання відсутнім права ТОВ "Соискатель" на грошову вимогу у розмірі 721472,17 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.11.2008 (колегія суддів:Н.Акулова, Т.Геза, О.Дзюба) рішення у справі скасоване, у позові відмовлено.

Постанова суду мотивована наступним.

Позов заявлений про визнання відсутнім у відповідача права грошової вимоги на суму 721471,17 грн.

Заява позивача від 15.07.2008 про уточнення позовних вимог шляхом заявлення додаткової вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 18.11.2003, судом не прийнята, оскільки про її прийняття не зазначено у судовому рішенні.

Заявлене 16.07.2008 клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог на підставі ст. 83 ГПК України не містить конкретного посилання на недійсність додаткової угоди від 18.11.2003, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд, визнаючи додаткову угоду недійсною, вийшов за межі позовних вимог за власною ініціативою, що не передбачено законодавчими положеннями.

Погоджуючись з правовою природою укладеного між сторонами договору, як договору безоплатного користування майном, строк дії якого не може перевищувати один рік, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткова угода від 18.11.2003 є окремим правочином, що витікає із договору безоплатного користування майном, де сторони узгодили як суму відшкодування здійсненого капітального ремонту, так і строк її оплати, а тому закінчення строку дії договору безоплатного користування не виключає дійсність п.2 договору.

Рішенням третейського суду про стягнення боргу, заснованому на поданих сторонами доказах, підтверджений факт виконання робіт та факт визнання боргу. Зазначене рішення має преюдиційне значення (ст. 35 ГПК України), а тому наявність або відсутність боргу не підлягає доведенню у справі, що розглядається.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судом при ухваленні оскаржуваної постанови норм права, просить постанову скасувати, залишивши без зміни рішення у справі.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовим обґрунтуванням визнання судами попередніх інстанцій укладеного між сторонами 30.09.2002 договору як договору безоплатного користування майном, строк дії якого не повинен перевищувати одного року (ст.ст. 324- 325 ЦК УРСР).

Частиною 2 ст. 324 ЦК УРСР передбачено, що до договору безоплатного користування майном відповідно застосовуються правила, зокрема, ст.272 цього Кодексу, якою визначені права і обов’язки сторін у зв’язку з поліпшенням майна. Право наймача на відшкодування витрат, зроблених у разі проведення з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна, передбачене також і умовами договору (п.3.2 договору). Тобто, поліпшення найнятого майна могло бути проведеним протягом дії договору безоплатного користування протягом року. Однак, законодавчими положеннями не визначений спеціальний строк відшкодування таких витрат, а тому він може погоджуватися за згодою сторін; до вимоги про відшкодування витрат застосовуються загальні строки позовної давності. Умовою п.3.4 договору передбачено, що розмір та порядок виплати компенсації наймачу за проведені ним за свій рахунок поліпшення майна, які не можуть бути відокремлені, та які погоджені з наймодавцем, визнаються додатковою угодою до договору. Укладена між сторонами 18.11.2003 додаткова угода до договору є складовою правовідносин сторін з безоплатного користування майном у частині прав та обов’язків сторін у зв’язку з поліпшенням майна; припинення правовідносин сторін з безоплатного користування майном не виключає існування правовідносин сторін, що виникли з поліпшення майна. А тому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що укладення додаткової угоди від 18.11.2003 поза межами дії договору безоплатного користування майном, не є правовою підставою її недійсності. Недійсність додаткової угоди оцінюється за положеннями цивільного законодавства про недійсність угод.

Підставою позовної вимоги про визнання відсутнім у позивача права грошової вимоги на суму 721471,17 грн., заснованому на визнанні наймодавцем боргу, що виник у зв’язку з поліпшенням наймачем майна, є посилання позивача на недійсність угоди, пов’язаної з виникненням у наймача права на відшкодування відповідних витрат та повноважність особи, що підписала додаткову угоду з боку наймодавця. Спростування оскаржуваною постановою поданих позивачем доказів щодо повноважень особи, яка підписала додаткову угоду, відповідає юридичній оцінці встановлених судом фактів.