У липні 2008 року дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Луганської області із позовом до акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення заборгованості за договором № 116-666 на транспортування природного газу для потреб населення від 06.11.2006 р. у розмірі 10 764 489,73 грн., в тому числі 6 216 978,31 грн. основної заборгованості, 3 697 228,14 інфляційних втрат, 415 188,48 грн. трьох процентів річних та 435 188,48 грн. штрафу згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В ході розгляду справи позивачем було подано клопотання від 22.09.2008 р. яким він уточнив заявлений розмір заборгованості. Так, за розрахунком позивача до стягнення підлягає основна заборгованість у розмірі 4 611 464,91 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 851 396,63 грн., три відсотки річних у розмірі 487 219,19 грн. і штраф у розмірі 322 802,54 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23 вересня 2008 року (суддя –В.Корнієнко) залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2008 року (головуючий – Л.Лазненко, судді –О.Медуниця, Д.Перлов) позов задоволено повністю. Стягнено з відповідача судові витрати, 4 611 464,91 грн. основного боргу, 3 851 396,63 грн. інфляційних втрат, 487 219,19 грн. трьох відсотків річних. Розмір штрафу що підлягає до стягнення, на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, частини 1 статті 233 ГК України, було зменшено до 39 381,91 грн.

Виконання даного рішення було розстрочено на тридцять шість місяців (три роки) шляхом сплати щомісяця грошових коштів у розмірі 250 418,91 грн.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 23 вересня 2008 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2008 року в частині зменшення заявлених до стягнення з відповідача 7% штрафу та розстрочки виконання рішення суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 6 листопада 2006 року між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (виконавець) та акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (замовник) було укладено договір № 116-666 на транспортування природного газу для потреб населення, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується здійснити транспортування трубопровідним транспортом природного газу від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення –газорозподільчих станцій, а замовник зобов`язується сплатити за транспортування газу встановлену плату.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок та строк виконання зобов`язань по транспортуванню природного газу врегульований пунктом 6.2 договору, згідно з яким замовник здійснює оплату послуг по транспортуванню газу шляхом щоденного перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, в порядку встановленому Алгоритмом розподілу коштів, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000 р. № 759 "Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газорозподільчих підприємств".

Остаточний розрахунок за фактично надані послуги по транспортуванню газу здійснюється замовником протягом місяця, наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалось транспортування газу.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

З наявних у матеріалах справи актів здачі-прийомки транспортних послуг вбачається (а.с. 20-31, т.1), що позивач свої зобов`язання по транспортуванню природного газу виконав належним чином. Загальна вартість послуг склала 50 007 218,03 грн.

Як вбачається із копій поданих відповідачем платіжних документів (а.с. 135-162, т.1) та акту звірки розрахунків за період з 01.01.2007 року по 01.01.2008 року (а.с. 7-21, т. 2), відповідач свої зобов`язання по оплаті наданих послуг виконав частково, сплативши 45 395 753,12 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором № 116-666 на транспортування природного газу для потреб населення від 06.11.2006 р., у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 4 611 464,91 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" основної заборгованості у розмірі 4 611 464,91 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 3 851 396,63 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 487 219,19 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Крім того, при ухваленні рішення, місцевий господарський суд, взявши до уваги значний розмір кредиторської заборгованості відповідача із врахуванням майнових інтересів обох сторін, керуючись пунктом 6 статті 83 ГПК України правомірно розстрочив виконання судового рішення на тридцять шість місяців (три роки) шляхом сплати щомісяця грошових коштів у розмірі 250 418,91 грн.

Що стосується стягнення з відповідача семивідсоткового штрафу, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, касаційна інстанція зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність обставин з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Крім того, задовольняючи позов у цій частині місцевий господарський суд виходив лише із того, що позивач є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, залишивши поза увагою зміст і характер спірних правовідносин, а тому і не дослідив підстави застосування даної штрафної санкції (вид господарського правопорушення за який вона стягується).

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Враховуючи наведене, в частині стягнення штрафу у розмірі 39 381,91 грн., рішення господарського суду Луганської області від 23 вересня 2008 року та постанова Луганського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2008 року підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

касаційну скаргу дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 23 вересня 2008 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2008 року у справі за № 18/125 в частині стягнення штрафу скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

В решті рішення господарського суду Луганської області від 23 вересня 2008 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2008 року у справі за № 18/125 залишити без змін.