Дочірнім підприємством "Чортківм'ясопром" у серпні 2007 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 1956510,19 грн –заборгованості за зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 16.12.01 між сторонами укладено договір №5/12 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, за умовами якого відповідач зобов'язався відшкодувати витрати позивача за кошторисом витрат зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву.

доповідач: Добролюбова Т.В.

Позивач наголошував, що через невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати витрат позивача, понесених через здійснення відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, останній змушений був за рахунок власних коштів здійснювати їх відповідальне зберігання, а також відвантаження Державному підприємству "Укррезерв". При цьому, позивач посилався на приписи статей 5, 19, 594, 943, 946, 947 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.10.08, ухваленим суддею Чеберяк П.П., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 953 593, 19 грн заборгованості. Місцевий суд вмотивовуючи рішення встановив, що на зберіганні у позивача знаходиться 174, 026 тонн м'яса, проте, витрати з його зберігання відповідачем не відшкодовуються. При цьому, посилаючись на висновок судової експертизи від 01.07.08 суд визнав, що сума витрат позивача за зберігання цінностей матеріального резерву за період з 01.01.04 до 01.08.07 становить 1 953 593, 19 грн. В частині стягнення 2 917,00 грн амортизаційних відрахувань судом відмовлено через недоведеність цих витрат. Судове рішення обґрунтоване приписами статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.02 № 523 (523-2002-п) "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", статей 526, 525, частини 1 статті 530, статей 626, 629, частини 1 статті 936, статей 938, 947 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення у справі скасувати, а матеріали справи просить направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду УРСР № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ". Скаржник вважає, що судом неповно досліджено обставини справи, не встановлено правового зв'язку між поданими документами і витратами, понесеними позивачем. Разом з цим, скаржник не погоджується з висновком суду про те, що витрати позивача пов'язані саме з наданням послуг зберігання матеріальних цінностей, оскільки судом не наведено доказів в обґрунтування такого висновку. На думку заявника, судом також порушено приписи статті 526 Цивільного кодексу України, пунктів 3, 6 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву. Скаржник вважає, що висновок судового експерта, який прийнятий до уваги судом першої інстанції, складений без урахувань вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.02 (532-2002-п) в частині розрахунку вартості зберігання матеріальних цінностей.

Від Дочірнього підприємства "Чортківм'ясопром" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.12.01 Дочірнім підприємством "Чортківм'ясопром"- зберігачем, укладено з Державним комітетом України з державного матеріального резерву - комітетом, договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву №5/12. За умовами цього договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання матеріальні цінності державного резерву, а саме, м'ясо яловичини заморожене у напівтушках 1 категорії ГОСТ 779-87, в кількості 1500 тонн. Розділом 4 цього договору сторони узгодили порядок проведення розрахунків, зокрема, пунктами 4.1, 4.2, 4.3 цього договору сторони визначили, що вартість зберігання матеріальних цінностей визначається кошторисом витрат, який є невід'ємною частиною договору і який в разі обґрунтованої необхідності може змінюватись. Сторони домовились, що комітет проводить оплату витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей у відповідності з кошторисом витрат. У разі зміни кошторису витрат на утримання матеріальних цінностей, зберігач повинен надіслати комітету обґрунтування цих змін для пояснення. Судом першої інстанції установлено, що згідно з кошторисом витрат до договору вартість зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а саме, м'яса яловичини замороженого у напівтушках 1 категорії ГОСТ 779-87 становить 0,35 грн /тонн за добу. Судом також установлено, що позивачем були затверджені та направлені відповідачеві кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період з 2004 року до 2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально –правова вимога Дочірнього підприємства "Чортківм'ясопром" про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 1 956 510,19 грн заборгованості, що становить суму витрат, понесених позивачем у зв'язку з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей відповідача. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що розмір витрат, понесених позивачем, на зберігання матеріальних цінностей державного резерву підтверджено висновком судово-бухгалтерської експертизи та становить 1 953 593,19 грн. Проте, такий висновок є передчасним, оскільки зроблений судом без повного з’ясування обставин справи та застосування норм матеріального права, якими регулюються данні відносини. Так, з огляду на вимоги позову, предметом доказування у даній справі є визначення фактичного розміру витрат позивача за зберігання матеріальних цінностей державного резерву у спірний період, в тому числі аналіз первинних документів, що підтверджують витрати, поданих позивачем звітів про фактичні витрати на зберігання, кошторисів, встановлення відповідності суми витрат на зберігання згідно з вказаними документами розрахунку суми позову тощо. Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Статтею 2 названого Закону унормовано, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На виконання вимог цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.04.02 №532 (532-2002-п) , якою затверджено Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (надалі —Порядок), котрим запроваджено механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву і визначення суми цих витрат.

Згідно пункту 2 вказаного Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем. Пунктами 3, 5 цього Порядку визначено, що сума витрат, яка підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей. Держкомрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ. Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо. Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача. За пунктом 6 цього Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання визначається Держкомрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою наведеною у цьому пункті. Таким чином, законодавством України передбачено спеціальний порядок визначення сум, що підлягають відшкодуванню відповідальним зберігачам мобілізаційного резерву, що передбачає складання та направлення до Держкомрезерву України кошторисів витрат разом з підтверджуючими такі витрати документами, аналіз цих витрат Держкомрезервом України та встановлення відповідної суми таких витрат, що підлягає відшкодуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою визначення розміру фактично понесених позивачем витрат на зберігання, господарським судом першої інстанції було призначено судово –бухгалтерську експертизу. За результатами цієї експертизи було надано висновок від 01.07.08 №1454/1609/1610 відповідно до якого витрати позивача на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період з 01.01.04 до 01.08.07 документально підтверджуються та становлять 1953593,19 грн.

Приписами статті 42 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами статті 43 вказаного Кодексу, згідно з якими господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Проте, зі змісту судового рішення вбачається, що суд першої інстанції, пославшись на висновок судово - бухгалтерської експертизи, як на підставу підтвердження суми витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, фактично обмежився викладенням його змісту, при цьому, не надавши йому оцінку як доказу, що не може вважатися встановленням судом факту, на підтвердження якого надано цей висновок. Разом з цим, судом не з'ясовано чи було дотримано судовим експертом порядку нарахування розміру витрат понесених відповідальним зберігачем, чи відповідає він вимогам чинного законодавства, зокрема, Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532 (532-2002-п) . Отже, враховуючи, що предметом спору у справі є стягнення витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, суду першої інстанції необхідно було встановити дійсний розмір фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву позивачем у спірний період, з наданням правової оцінки усім документам, які надані позивачем на підтвердження своїх вимог. Залишилися поза увагою суду і доводи відповідача про неузгодження з ним суми витрат, що підлягають відшкодуванню позивачеві за відповідальне зберігання матеріальних цінностей. Втім, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд першої інстанції, повинен був навести зміст всіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене свідчить про те, що поза увагою суду залишилися питання, з якими пов’язане законне вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Переглянуте рішення цим вимогам не відповідає. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.