Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2008 у справі № 8/240 (суддя М.Шіляк), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Д.Новосад, суддів О.Михайлюк, Г.Мельник), в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства '"Владар" (далі –позивач) до Міжгірської сільської ради (далі –відповідач) про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,25 га та договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га з правом викупу відмовлено.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм ст. ст. 120, 122, 124 Земельного кодексу, ст. 16 Закону України "Про оренду землі", неврахування судами тієї обставини, що відповідачем порушено строки розгляду поданої технічної документації і не прийнято рішення щодо заяви про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,40 га, а також помилкове прийняття до уваги рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2007 у справі № П-10/261, яке не набрало чинності.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням від 25.02.1998 сесії Міжгірської сільської ради Богородчанського району Приватному підприємству "Інсбрук" надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки в постійне користування під будівництво столярного цеху і складських приміщень загальною площею 0,40 га за рахунок земель господарського двору колишнього піонерського табору, які належать до земель запасу Міжгірської сільської ради.

29.12.2001між ПП "Інсбрук" та ПП "Владар" укладено договори купівлі-продажу № 29-12, № 29-12/02, № 29-12/03, на виконання яких перший передав, а другий прийняв недобудовані приміщення, споруди і основні засоби, розташовані на земельній ділянці площею 0,65 га в с. Міжгір'я Богородчанського району Івано-Франківської області, а також проектну документацію на земельну ділянку площею 0,40 га.

Рішенням сесії Міжгірської сільської ради від 02.09.2004 позивачеві надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 0,40 га для виробничої діяльності (п. 2 рішення) та дозвіл на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0,25 га для розширення виробничої діяльності (п. 4 рішення).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,40 га в натурі Приватному підприємству "Владар" в с. Міжгір'я Богородчанського району для обслуговування викуплених недобудованих приміщень, яка згідно акту її перевірки від 16.04.2007 № 06-19/205, затвердженого начальником Богородчанського районного відділу земельних ресурсів, оцінена позитивно, передана Міжгірській сільській раді для затвердження.

Рішенням Міжгірскої сільської ради від 01.03.2006 скасовано пункт 4 рішення сільської ради від 02.09.2004 про надання дозволу на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0,25 га та зобов’язано ПП "Владар" повернути до 20.04.2006 самовільно захоплену земельну ділянку площею 0,25 га Міжгірській сільській раді у належному стані, а рішенням цієї ради від 20.06.2006 № 1-4/2006 відмовлено у наданні дозволу на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0,25 га ПП "Владар".

Також, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за наслідками перевірки дотримання вимог земельного законодавства Приватним підприємством "Владар", проведеної 11.04.2007 державним інспектором Управління з контролю за використанням та охороною земель у Івано-Франківській області, винесено постанови №№ 29, 30 від 24.04.2007, якими до ПП "Владар" застосовано штрафні санкції за порушення вимог земельного законодавства, зокрема, за самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,25 га та використання під викупленими приміщенням столярного цеху та виробничими приміщеннями земельної ділянки площею 0,40 га за відсутності правоустановчих документів, в зв’язку з чим прокурором Богородчанського району пред’явлено позов про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,79 га, яка належить до прибережної захисної смуги річки Луква і на якій здійснено самочинне будівництво промислових споруд без дозволу інспекції ДАБК, даний позов рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.12.2007 у справі № П-10/261 задоволено.

Вважаючи, що Міжгірською сільською радою тривалий час і без будь-яких підстав не затверджується технічна документація і не оформляється договір оренди, позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання Міжгірської сільської ради укласти з ним договір оренди земельної ділянки площею 0,25 га та договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га з правом викупу, обґрунтовуючи такі вимоги приписами ст. ст. 120, 122, 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 35 Закону України "Про оренду землі".

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставність і необґрунтованість заявлених вимог, оскільки рішення про затвердження технічної документації та надання земельної ділянки в оренду не прийнято, а договір оренди землі з ПП "Владар" не укладений у зв'язку з недотриманням ним вимог законодавства щодо оформлення необхідних для цього документів.

Так, згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі").

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Кодексу).

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях місцевої ради.

Відповідно до приписів статті 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) , при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Разом з тим, як встановлено судами, питання щодо спірної земельної ділянки площею 0,40 га і надання її в оренду позивачеві на сесії ради не приймалось.

Зважаючи на те, що необхідною передумовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов’язання цього органу укласти такий договір в примусовому порядку за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України (254к/96-ВР) , компетенції на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 123, ч. 16 ст. 151 Земельного кодексу України право позивача на звернення до суду обумовлене наявністю відмови органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або погодженні місця розташування об’єкту, також, до компетенції судів може бути віднесено розгляд вимог про спонукання ради розглянути відповідне питання на сесії ради, а не прийняття судом замість ради конкретного і бажаного позивачем рішення щодо розпорядження землею.

Отже, заявляючи позов, позивач не врахував право ради самостійно вирішувати питання щодо надання в оренду земельної ділянки і до вирішення радою цього питання право позивача на оренду не може вважатись набутим, а, отже, відсутність права унеможливлює його судових захист.

Крім того, колегія суддів зазначає, що примус до укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,40 га за рішенням суду за відсутності волевиявлення ради на укладення договору оренди землі не відповідає вимогам ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України щодо обов’язковості укладення такого договору.

Щодо земельної ділянки площею 0,25 га, колегія суддів зазначає, що рішення Міжгірскої сільської ради від 01.03.2006, яким скасовано пункт 4 рішення сільської ради від 02.09.2004 про надання дозволу на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0,25 га та зобов’язано ПП "Владар" повернути до 20.04.2006 самовільно захоплену земельну ділянку площею 0,25 га Міжгірській сільській раді у належному стані, а також рішення цієї ради від 20.06.2006 № 1-4/2006, яким Приватному підприємству "Владар" відмовлено у наданні дозволу на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0,25 га, не є предметом позову у даній справі, на момент пред’явлення якого позивач не доводив належними і допустимими доказами скасування цих рішень, не чинності або визнання їх недійсними у судовому порядку.

Посилання позивача на перехід до нього права користування земельною ділянкою на підставі ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України внаслідок переходу права власності на нерухоме майно, яке розташоване на цій земельній ділянці, що була в користуванні попереднього власника майна, колегія суддів вважає помилковим.

Норма статті 120 Земельного кодексу України регулює питання переходу права (власності або користування) на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, що розміщені на ній, від відчужувача майна до набувача.

Аналіз положень частин 1 і 2 зазначеної норми дає підстави для висновку, що вони диспозитивно унормовують перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником і не встановлюють автоматичного переходу права на оренду, адже, таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не може бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з об’єктом нерухомості, а визначається згідно з договором оренди, за письмовою згодою орендодавця.

Оскільки, у законі не йдеться про автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача майна, адже, виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, яким є Міжгірська сільська рада, позивач не врахував, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду, унормований статтею 124 Земельного Кодексу України, не містить імперативного обов’язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про укладання договору оренди землі з особою, яка придбала право власності на об’єкти нерухомості, що на цій землі розташовані, поза межами встановленої у кодексі процедури.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та вважає доводи касаційної скарги такими, що не спростовують цих висновків.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.