У листопаді 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Електрокар" ЛТД звернулося з позовом до підприємства Катеринівської виправної колонії № 46, згідно якого, уточнивши в ході розгляду справи свої вимоги, просило зобов’язати підприємство Катеринівської виправної колонії № 46 повернути отриману на відповідальне зберігання продукцію на загальну суму 119606,84 грн. та стягнути з нього 1570,14 грн. товарно-транспортних витрат.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 10.01.2008 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Відокремлений підрозділ "Рівненська АЕС" Національної енергогенеруючої компанії "Енергоатом" та залучено до участі у справі у якості відповідача-2 – Катеринівську виправну колонію № 46.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.02.2008 у справі № 7/322 позов задоволено частково. Зобов’язано підприємство Катеринівської виправної колонії № 46 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Електрокар" ЛТД отриману на відповідальне збереження продукцію на загальну суму 119606,84 грн., а саме: ремкомплект ТСН-305 в кількості 5 шт. на суму 23333,30 грн., мостову базальтову у кількості 152,863 т на суму 35823,44 грн., мостову базальтову у кількості 15,266 т на суму 4121,82 грн. мостову базальтову у кількості 20,0 т на суму 4500,00 грн., мостову базальтову у кількості 136,9 т на суму 31894,96 грн. Відмовлено в позові до підприємства Катеринівської виправної колонії № 46 про стягнення 1570,14 грн. Позов до відповідача-2 залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.07.2008, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 08.07.2008, а рішення суду першої інстанції від 08.02.2008 залишити без змін. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушив вимоги процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 32, 33, 34, 38, 43 ГПК України, ст.ст. 57, 58, 59, 60, 64 ЦПК України, ст.ст. 22, 207, 208, 526, 611, 639, 936, 937, 938, 942, 949 ЦК України, ст.ст. 181, 216 ГК України.

Відзивів на касаційну скаргу відповідачі до Вищого господарського суду України не надіслали.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування Львівським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач листом від 05.03.2002 № 56 надав згоду ВП "Рівненська АЕС" на погашення частини заборгованості по договору № 9/1-7-3и/207 від 07.02.1997 шляхом поставки товарно-матеріальних цінностей по цінам заводів-виробників, в т.ч. продукцією виправних колоній Рівненської області. Зазначена продукція повинна бути передана на адресу Рівненської АЕС, розрахунок Рівненської АЕС за отриману продукцію проводиться на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 45-р.

Відповідно до зазначеного розпорядження КМУ від 14.02.2001 № 45-р (45-2001-р) на період до 01 квітня 2002 року запроваджено систему розрахунків у грошовій формі за спожиту на власні потреби електричну енергію через окремі розподільчі рахунки між енергопостачальними компаніями, державним підприємством "Енергоринок" та, зокрема, підприємствами установ кримінально-виконавчої системи, що поставляють продукцію та надають послуги підприємствам паливно-енергетичного комплексу, - в рахунок плати за електричну енергію, спожиту на власні потреби.

Листом від 11.03.2002 № 61 позивач надав згоду ВП "Рівненська АЕС" на погашення частини заборгованості по договору № 9/1-7-3и/207 від 07.02.1997 шляхом поставки товарно-матеріальних цінностей по цінам заводів-виробників, в т.ч. продукцією Катеринівської ВК № 46 на суму 152626,00 грн. згідно з додатком № 1, на умовах франко-склад виробника.

Листом від 05.04.2002 ВП "Рівненська АЕС" запропонував Катеринівській ВК № 46 відгрузити на адресу позивача продукцію, відпущену на їх адресу по накладній від 11.03.2002 на умовах франко-склад виробника на суму 152626,00 грн.

04.04.2002 ВП "Рівненська АЕС" відпущено ТзОВ фірмі "Електрокар" ЛТД відповідну продукцію, на загальну суму 152626,00 грн.

Наполягаючи на задоволенні своїх вимог, позивач зазначає, що в той же день, а тобто 04.04.2002, по накладній без номера він передав на відповідальне збереження Катеринівській ВК № 46 продукцію на загальну суму 152626,15 грн., в т.ч. ремкомплект ТСН-305 у кількості 5 шт. по ціні 4666,66 грн. на суму 23333,30 грн., мостову базальтову у кількості 152,863 т по ціні 234,35 грн. на суму 35823,40 грн., мостову базальтову у кількості 15,266 т по ціні 270,00 грн. на суму 4121,82 грн., мостову базальтову у кількості 20,0 т по ціні 225,00 грн. на суму 4500,00 грн., мостову базальтову у кількості 255 т по ціні 232,98 грн. на суму 59409,90 грн. 24.02.2006 він направив Катеринівській ВК № 46 лист щодо підписання акту звірки взаємних розрахунків та проведення погашення заборгованості своєю продукцією (пилолісоматеріалами) згідно з попередньою домовленістю та виданого графіка відгрузки.

Катеринівською ВК № 46 у відповіді від 28.02.2006 на зазначений лист повідомлено позивачу про відсутність заборгованості, оскільки за даними бухгалтерського обліку ні по Катеринівській ВК № 46, ні по підприємству Катеринівської ВК № 46 заборгованість на користь фірми "Електрокар" не рахується.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що договору зберігання між сторонами укладено не було, а посилання позивача на накладну від 04.04.2002, як на доказ передачі товарно-матеріальних цінностей зберігання Катеринівській виправній колонії № 46, є безпідставним.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п. 3.2 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об’єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.1999 № 17 (z0264-99) , органи державної влади, підприємства, установи та організації можуть мати тільки по одному примірнику гербової (основної) каучукової або металевої печатки. У деяких випадках є припустимим, за дозволом, наказом чи розпорядженням міністра або керівника іншого центрального органу виконавчої влади, виготовлення додаткових гербових печаток з цифрами "1", "2" і т.д.

Суд першої інстанції правильно врахував вищезазначені вимоги законодавства та фактичні обставини справи, з яких вбачається, що відповідач-2 не надав наказу, розпорядження або рішення управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Рівненській області на виготовлення додаткової гербової печатки Катеринівської ВК № 46, у зв’язку з чим, твердження відповідача про те, що накладна без номера від 04.04.2002 не є дійсною, оскільки завірена не гербовою печаткою (фінансовою) Катеринівської ВК № 46, правомірно не взято судом до уваги.

У цьому ж зв’язку, висновок суду першої інстанції про те, що накладна без номера від 04.04.2002 фіксує факт здійснення господарської операції –передачу продукції на відповідальне зберігання, а гербова печатка дає змогу ідентифікувати юридичну особу отримувача цієї продукції, є правильним.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував ті фактичні обставини справи, з яких вбачалось, що 30.08.2002 фірма "Електрокар" надіслала Катеринівській ВК № 46 накладні на вищезазначену продукцію з пропозицією оформити їх належним чином та повернути один екземпляр; що 14.10.2002 позивач отримав від Катеринівської ВК № 46 підписану накладну без номера від 04.04.2002 на суму 152626,15 грн.; що 18.05.2004 між позивачем та Катеринівською ВК № 46 підписувався акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким заборгованість Катеринівської ВК № 46 складала 152626,15 грн.; що 09.06.2004 Катеринівська ВК № 46 повідомила позивача про можливість поставки йому ТМЦ в рахунок погашення заборгованості; що 18.04.2005 позивач надіслав Катеринівській ВК № 46 відповідний лист, згідно якого просив частину належного йому майна зняти з відповідального збереження; що 22.04.2005 ця частина майна, а саме мостова базальтова у кількості 118,1 т на загальну суму 33019,33 грн., була знята позивачем з відповідального збереження та передана підприємству Катеринівської ВК № 46, за яку останнє провело з позивачем відповідні розрахунки, у зв’язку з чим загальна вартість майна, яке знаходилось на відповідальному зберіганні, склала 119606,82 грн.

Наведеним обставинам суд першої інстанції дав належну оцінку і дійшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги про повернення продукції, отриманої Катеринівською ВК № 46 на відповідальне зберігання, на загальну суму 119606,84 грн. є такими, що підтверджуються поданими доказами.

Оскільки з обставин справи випливало, що фактичні стосунки, щодо відповідального збереження майна, позивач мав безпосередньо із підприємством Катеринівської ВК № 46, суд обґрунтовано задовольнив позов відносно зазначеної особи.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти до висновку про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що не відповідає фактичним обставинам справи, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.