Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель України та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим до Ради міністрів Автономної республіки Крим за участю в якості третьої особи без самостійних вимог Приватного підприємства "Рубін" про визнання недійсною постанови відповідача №354 від 01.07.08 "Про затвердження проекту відведення і надання земельної ділянки в оренду Приватному підприємству "Рубін".

Позов мотивовано тим, що на підставі оскаржуваної постанови в порушення вимог ст. 207 Земельного кодексу України здійснено вилучення сільськогосподарських земель без відшкодування втрат сільськогосподарських угідь. Також прокуратура посилається на те, що всупереч вимогам ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 35, 36 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" оскаржуваною постановою проект відведення земельної ділянки затверджено на підставі недійсного висновку державної експертизи землевпорядної документації №1208/К-11/42 від 19.04.05, узгодженого після доопрацювання 22.04.05, строк якого складає три роки.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відповідність оскаржуваної постанови вимогам чинного законодавства.

Рішенням від 10.11.08 господарський суд Автономної Республіки Крим (суддя Трофименко Т.Ю.) у задоволені позову відмовив за недоведеністю позивачем порушень чинного законодавства з боку відповідача.

Ухвалою від 21.01.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим, в якому заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції як невідповідного обставинам у справі та вимогам законодавства, а також прийняття нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що постановою Ради міністрів Автономної Республіки Крим №354 від 01.07.08 затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки Приватному підприємству "Рубін" під існуючий кар'єр з видобування пильних вапняків площею 4,1 га на Північній ділянці Листовського родовища пильних вапняків із земель запасу сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Крайненської сільської ради Сакського району.

Пунктом 2 постанови вказана земельна ділянка площею 4,1 га переведена із категорії земель сільськогосподарського призначення до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони і іншого призначення.

Згідно з п.п. 3, 4 постанови надано в оренду земельну ділянку площею 4,1 га земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони і іншого призначення, розташовану за межами населеного пункту Красненської селищної ради Сакського району, строком до 15.11.11 Приватному підприємству "Рубін" під кар'єр під видобування пильних вапняків з встановленням орендної плати в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік.

Відповідно до п.п. 5, 6 постанови доручено Сакській районної державній адміністрації укласти з Приватним підприємством "Рубін" договір оренди вказаної земельної ділянки; землекористувача зобов'язано дотримуватись вимог ст.ст. 96, 103 Земельного кодексу України.

Проект відведення земельної ділянки Приватному підприємству "Рубін" погоджений усіма компетентними органами, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Звертаючись з позовом про визнання недійсною вказаної постанови, прокурор визначив суть порушення норм закону у використанні земель сільськогосподарського призначення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача щодо належності спірної земельної ділянки до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. При цьому судом не надано належної правової оцінки доводам прокурора.

Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Як вбачається з встановлених судом першої інстанції обставин, затвердивши проект землеустрою з відведення земельної ділянки Приватному підприємству "Рубін" під існуючий кар'єр з видобування пильних вапняків площею 4,1 га на Північній ділянці Листовського родовища пильних вапняків із земель запасу сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Крайненської сільської ради Сакського району, Рада міністрів Автономної Республіки Крим змінила цільове призначення цієї земельної ділянки та передала її в оренду вказаній особі.

З огляду на такі обставини відповідно до положень ст. 22 ЗК України суду слід було встановити підстави віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення до винесення відповідачем оспорюваної постанови, враховуючи предмет спору.

Проте судом при розгляді справи обставини правомірності віднесення відповідної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення не досліджені. З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та правильного застосування законодавства.