Товариство з обмеженою відповідальністю "КВІК" (далі - ТОВ "КВІК") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзахідбуд-Гарант" (далі –ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант") про стягнення вартості безпідставно набутого майна в сумі 36490,18 грн. на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.05.-10.06.2008 у справі №14/55 (суддя Кітаєва С.Б.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 у справі №14/55 (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. –головуючий суддя, судді Галушко Н.А., Краєвська М.В.) рішення господарського суду Львівської області від 28.05.-10.06.2008 у справі №14/55 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "КВІК" –без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, ТОВ "КВІК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить прийняті у справі №14/55 судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що не міг звернутись до суду в межах ст. 121 ГПК України, оскільки зміна способу виконання рішення не є позовних провадженням, в межах зміни способу виконання рішення неможливо визначити вартість безпідставно набутого майна.

Відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант" не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у призначене судове засідання не з'явились.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ "КВІК" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом позовних вимог у даній справі визначено стягнення на користь ТОВ "КВІК" з ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант" 36490,18 грн. вартості нежитлового приміщення, яке знаходиться у м. Львові по вул. Дорошенка, 27.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "КВІК" посилається на той факт, що ухвалою господарського суду Львівської області від 27.09.2005 у справі №6/212-7/94 було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (площею 148,8 м2), вартістю 36490,18 грн., укладений 24.06.2003 між ТОВ "КВІК" та ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант", пунктом 2 резолютивної частини ухвали зобов'язано ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант" повернути ТОВ "КВІК" дане нежитлове приміщення; вказана ухвали набрала законної сили.

У зв'язку з подальшою реалізацією ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант" спірного приміщення на користь третьої особи (рішенням господарського суду Львівської області від 23.01.2008 у справі №3/389 (1/1091-13/328) відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "КВІК" про визнання недійсним цього договору та зобов'язання повернути приміщення, доказів оскарження даного рішення суду не надано).

Наказ господарського суду Львівської області, виданий на виконання ухвали від 27.09.2005 у справі №6/212-7/94, про повернення нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Дорошенка, 27, виконаний не був, що стало підставою для звернення з даним позовом з посиланням на ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, відповідно до яких особа, яка набула майно без достатньої правової підстави зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Розглянувши матеріали справи, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, пришов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, мотивуючи свою позицію наступними доводами:

- ухвалою господарського суду Львівської області від 27.09.2005 у справі №6/212-7/94, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2006, було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (площею 148,8 м2), вартістю 36490,18 грн., укладений 24.06.2003 між ТОВ "КВІК" та ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант", а також зобов'язано ТОВ "Укрзахідбуд-Гарант" повернути ТОВ "КВІК" дане нежитлове приміщення, оскільки покупцем розрахунок по даній угоді не проведений;

- зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що спірні відносини між сторонами щодо визнання договору купівлі-продажу приміщення недійсним та застосування наслідків недійсного правочину були остаточно врегульовані судом;

- на виконання даної ухвали господарським судом Львівської області видано наказ;

- місцевий господарський суд дійшов до висновку, що та обставина, що внаслідок відчуження відповідачем приміщення на користь третьої особи –ТОВ "Ротан Р", а в подальшому останньою на користь Пастушенко Н.В., що унеможливлює виконання в натурі вимог ухвали господарського суду Львівської області від 27.09.2005 у справі №6/212-7/94, державний виконавець повернув виконавчий документ без виконання (з винесенням 05.06.2007 відповідної постанови), не породжує між сторонами нових відносин з приводу застосування наслідків недійсності правочину.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання, що відповідає умовам договору, вимогам закону та іншим актам цивільного законодавства.

Порядок виконання зобов'язання пов'язаного із поверненням одержаного за недійсним правочином встановлений ч. 1 ст. 216 ЦК України і передбачає обов'язок повернення майна в натурі, а при неможливості такого повернення –відшкодування вартості одержаного.

Однак, як вірно зазначено місцевим господарським судом, зобов'язання, яке виникло з судового рішення (ч. 5 ст. 11 ЦК України), відповідачем виконано не було, тоді як примусове виконання судових рішень здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

В свою чергу, як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 вказаного Закону, не є підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно ст. 37 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, судами попередніх судових інстанцій зроблено правильний висновок, що відповідач несе перед позивачем обов'язок, який виник в силу ч. 5 ст. 11 ЦК України, а тому не несе аналогічного обов'язку з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України.

Спірні відносини між сторонами щодо визнання договору купівлі-продажу приміщення недійсним та застосування наслідків недійсності правочину були врегульовані в судовому порядку з приводу чого є відповідний судовий акт, в той час як на стадії виконання судового рішення спір про право не вирішується.

Фактично, звертаючись з відповідним позовом в порядку ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, позивач констатує, що саме на стадії виконання судового рішення виникли ускладнення з його виконанням (відчуження спірного майна відповідачем та наявність нового власника спірного майна), у зв'язку із чим позивач не позбавлений права на звернення до суду в порядку ст. 121 ГПК України із заявою про заміну способу виконання рішення шляхом стягнення вартості даного нежитлового приміщення.

За таких обставин доводи касаційної скарги визнаються судом касаційної інстанції необґрунтованими, в той час як застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваних рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КВІК" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 28.05.-10.06.2008 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 у справі №14/55 – без змін.