Рішенням господарського суду Тернопільської області від 14.04.2008р. у справі №9/22-612 задоволено позовні вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву. Стягнено з ТзОВ "Збаразький комбінат хлібопродуктів в доход Державного бюджету України 467 626, 80 грн., з яких 416 840,76 грн. штраф та 50 786,04 грн. пеня за кожний день прострочення за період з 02.05.2007р. по 01.02.2008р., та зобов’язано ТзОВ "Збаразькій комбінат хлібопродуктів" виконати в натурі наряд Держкомрезерву України № 14 9/6-4 від 02.04.2007 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2008р. з даної справи рішення господарського суду Тернопільської області від 14.04.2008р. скасовано частково в сумі 20 819,19грн. нарахованої пені та в цій частині в позові відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними постановою та рішенням, ТОВ "Збаразький комбінат хлібопродуктів" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення про припинення провадження у справі, мотивуючи скаргу порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи і повноту їх встановлення у відповідності до приписів ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду не відповідають зазначеним вимогам.

Господарським судом попередніх інстанцій встановлено факт укладання сторонами у справі договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 31.08.2005р. та факт передачі 26.09.2005р. на зберігання 524,328 тонн зерна пшениці згідно зберігального зобов’язання №1 та те, що відповідач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей матеріального резерву.

Відповідно до пункту 2.5 розділу 2 договору, зберігач зобов’язувався проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Комітету.

Відповідно до розділу 6 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема, згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач, як відповідальний зберігач, не виконав в натурі наряд Держкомрезерву України №149/6-4 від 02.04.2007р., не відвантажив на користь третьої особи, Чортківського КХП, зерно пшениці вартістю 416 840,76 грн., з огляду на що суди дійшли висновку про обгрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу з відповідача на підставі п.9 ст. 14 Законом України "Про державний матеріальний резерв" за несвоєчасне виконання розпорядження позивача.

Однак такі висновки господарського суду 1-ї та 2-ї інстанції колегія вважає передчасними, оскільки судами не встановлено усю сукупність обставин, які мають значення для справи, не з’ясовано дійсні правовідносини сторін за договором відповідального зберігання з урахуванням умов договору (п. 2.5 договору) та положення Інструкції "Про оформлення документів на закладання та відпуск матеріальних цінностей з державного, у тому числі мобілізаційного резерву", затвердженої наказом Держкомрезерву України від 07.02.2006р. №53, якою встановлено порядок оформлення документів на відпуск матеріальних цінностей з державного, у тому числі мобілізаційного резерву (ст. 3 Інструкції).

Факт дотримання сторонами вимог зазначеної Інструкції судами попередніх інстанцій не досліджувався, з огляду на що достатніх підстав беззаперечно стверджувати про наявність вини відповідача у невиконанні розпорядження позивача у суду не було.

З огляду на викладене, колегія вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору. Судами при вирішенні даного спору не були застосовані норми матеріального права, які підлягають застосуванню, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів і направлення справи на новий розгляд до суду 1-ї інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2008р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 14.04.2008р. у справі № 9/22-612 скасувати.