У червні 2008року позивач - Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ "Лідія-Мода" про зобов'язання укласти додаткову угоду в редакції, запропонованій позивачем, а саме в частині зміни розрахунку орендної плати.

Рішенням господарського суду м.Києва від 31.07.2008 у справі №4/336 (суддя Борисенко І.І.) в позові відмовлено.

Судове рішення мотивоване необгрунтованістю позовних вимог з огляду того, що до застосування нових розрахунків по орендній платі відсутні правові підстави.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 у справі №4/336 (судді: головуючого - Зеленіна В.О., Репіної Л.О., Синиці О.Ф.) рішення господарського суду залишено без зміни з тих же підстав.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 638, 641 ЦК України, ст. 181 ГК України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", просить постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова зазначеним вимогам відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.08.2000 між ДЖКП НАН України та ЗАТ "Лідія" був укладений договір оренди № 9, за умовами якого ЗАТ "Лідія" прийняло нежитлове приміщення по вул. Коцюбинського, 9 м. Києва, загальною площею 168 м2 для обслуговування населення. Строк дії договору був встановлений до 31.12.2009р.

01.08.2006р. ДЖКП НАН України та відповідач ( як правонаступник ЗАТ "Лідія") підписали доповнення № 1 до договору оренди від 01.08.2000, яким був встановлений строк дії договору оренди нежилого приміщення до 30.12.2015 року.

Пунктом 4.2. договору було передбачено орендну плату в розмірі 6,51 грн. за 1 кв.м. площі за місяць.

Згідно п. 4.5 договору оренди передбачається можливість перегляду у випадку зміни діючих тарифів та цін ( ставок, коефіцієнтів), методик розрахунку, встановлених чинним законодавством.

Листом № 16/1/1-а від 10.04.2006 Національна Академія Наук України зазначила, що розмір орендної плати, визначений Бюро Президії НАН України № 294 від 30.12.2005 на весь термін дії договору оренди( а.с.68-69).

Тобто, попередній орендодавець, скористався ст. 778 ЦК України, залишивши розмір орендної плати незмінним на весь час дії договору в якості вартості що підлягала відшкодуванню за ремонтні роботи.

29.02.2008 позивач надіслав на адресу відповідача листа № 7/9-060-001/58, яким повідомив про зміну Орендодавця та внесення змін в розрахунок орендної плати у відповідності до Методики, затвердженою Шевченківської райрадою і надав два примирника додаткової угоди № 1 від 01.02.2008.

Згідно Методики, на яку посилається позивач в обгрунтування позову, встановлено, що ставка орендної плати за 1 кв.м. встановлюється з урахування оцінки вартості майна, вартість об'єкту складала 656 208 грн. станом на 01.08.2000 рік, нова оцінка не проводилася з урахуванням 8 років користування.

Враховуючи наведене та згідно зі ст. 770 ЦК України, ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладання законодавством встановлені правила, які погіршують становище орендаря.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення та постанова господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судових інстанцій, у зв’язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 у справі №4/336 залишити без змін.