У червні 2008року позивач - ТОВ "Брокерська контора "Біком" звернулося до господарського суду з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, з вимогою викласти його в новій редакції, запропонованій позивачем.

Рішенням господарського суду м.Києва від 19.06.08 у справі №2/204 (суддя Домнічева І.О.) позов задоволено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що існуючий договір оренди земельної ділянки порушує права і інтереси позивача, як власника будівлі, стосовно користування та розпорядження майном.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2008 у справі №2/204 (судді: головуючий - Андрієнко В.В., Буравльова С.І., Вербицька О.В.) рішення господарського суду залишено без зміни з тих же підстав.

У касаційній скарзі Київська міська рада, посилаючись на порушення та неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 11, 202, 203, 627, 638 ЦК України, ст.ст. 20, 179- 181, 187 ГК України, ст.ст. 51, 124, 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 16, 30 Закону України "Про оренду землі", ст. 7 Закону України "Про плату за землю", ст. 6 Закону України "Про власність" та ст. 43 ГПК України, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова зазначеним вимогам відповідає.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, в період 2003 -2004 років ТОВ "Брокерська контора "Біком" шляхом викупу 100 % в житловому будинку № 56-А по вул. Б. Хмельницького в Шевченківському районі м. Києва, отримало право власності на всі приміщення вказаного будинку. Метою викупу була наступна реконструкція будинку з надбудовою мансардного та аттикового поверхами, з подальшим використанням будинку в комерційних цілях на розсуд та для задоволення власних потреб власника, відповідно до статуту.

Відповідно до вимог ст. 120 Земельного кодексу України, позивач уклав з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки від 18.10.2004, зареєстрований у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської державної адміністрації 20.10.2004 за № 91-6-00349. Договір укладено терміном на 5 років, площа земельної ділянки за договором складає 1168 кв.м, цільове призначення земельної ділянки для реконструкції житлового будинку з надбудованим та аттиковим поверхами і будівництво житлового будинку.

Протягом 2004 - 2006 років позивачем було виконано повний обсяг робіт по реконструкції вказаного будинку з надбудовою мансардного та аттикового поверхами.

Будинок було належним чином введено в експлуатацію та зареєстровано в БТІ м. Києва на підставі свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 848629, виданого Головним управлінням житлового забезпечення від 19.01.2006, згідно наказу № 36-С/ЮЖБ від 12.01.2006.

Здійснивши реконструкцію будинку та ввівши його в експлуатацію, позивач має право розпоряджатись своїм майном, але цільове призначення використання земельної ділянки суперечить умовам договору оренди. Причиною невідповідності є те, що позивач користується земельною ділянкою не для реконструкції будинку (існуючого) та будівництва (нового) будинку, а фактично після введення будинку в експлуатацію - для розміщення, експлуатації та обслуговування існуючого будинку та будівництва нового будинку.

Пункт 11.4 існуючого договору оренди земельної ділянки визначає, що землекористування земельною ділянкою не за цільовим призначенням є підставою для припинення договору оренди земельної ділянки Орендодавцем - відповідачем-1 в односторонньому порядку.

З огляду того, що реконструкцію будинку завершено, а термін дії договору оренди земельної ділянки на якій він знаходиться закінчується 18.10.2009, позивач обмежений в праві користуватись своїм нерухомим майном через умови існуючого договору оренди.

17.04.2008 р. позивач направив відповідачу-1 пропозицію № 32, в якій обґрунтував необхідність внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 18.10.2004 р., в частині зміни цільового призначення використання земельної ділянки та терміну дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

За приписом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчого органу влади (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Господарський договір за загальним правилом складається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріплено печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні (ст. 181 Земельного кодексу України).

Договір оренди земельної ділянки в редакції ТОВ "Брокерська контора "Біком" відповідачем-1 не підписано та не повернуто позивачу, жодних зауважень до договору оренди не надано, а відтак сторонами фактично було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки.

З огляду наведеного, колегія суддів вважає, що попередні судові інстанції обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про внесення змін до діючого договору оренди земельної ділянки від 18.10.2004 по вул. Б. Хмельницького, 56-А у Шевченківському районі м. Києва.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України рішення та постанова господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судових інстанцій, у зв’язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.