Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2008р. (суддя Морозов С.М.) у задоволенні позову про стягнення боргу за договором уступки права вимоги відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2008р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Господарським судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.01.1998 року між Українською зовнішньоекономічною нафтогазовою корпорацією "Укрзарубіжнафтогаз" та відповідачем було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування в іноземній валюті №212.

В межах виконання цього договору відповідачем у травні 2002 року були перераховані валютні кошти в розмірі 17613 доларів США, куплені за заявою Української зовнішньоекономічної нафтогазової корпорації "Укрзарубіжнафтогаз", на користь ТОВ "Газкомплектімпекс" (Росія).

В зв'язку з наявністю повідомлень про те, що Газ промбанк (Росія) вважав ці кошти перерахованими помилково, кошти в сумі 17503 доларів США було повернено на коррахунок відповідача, як перераховані помилково.

Про зазначені обставини відповідачем було повідомлено Українську зовнішньоекономічну нафтогазову корпорацію "Укрзарубіжнафтогаз" листом №37921/300 від 22.07.2002р., в якому зазначалося про необхідність надати певні розпорядження про подальші дії банку з сумою в іноземній валюті.

14 червня 2002 року між Українською зовнішньоекономічною нафтогазовою корпорацією "Укрзарубіжнафтогаз" та позивачем було укладено договір уступки вимоги №2603/1-О-2002, за яким позивач отримав право вимагати від відповідача повернення коштів у сумі 17503 доларів США або її еквіваленту в гривнях, які було помилково перераховано на користь ТОВ "Газкомплектімпекс" (Росія) та повернуто відповідачу, а також стягнення будь-яких штрафних санкцій та збитків за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо повернення цієї суми.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення з ВАТ "Акціонерний банк "Укргазпром" боргу за договором уступки вимоги №2603/1-О-2002 від 14.06.2002р., місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази дійсності переданої Українською зовнішньоекономічною нафтогазовою корпорацією "Укрзарубіжнафтогаз" позивачу вимоги по договору уступки; відсутні докази повідомлення боржника (відповідача) про здійснену уступку права вимоги повернення помилково перерахованих коштів.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що на час укладення договору уступки права вимоги Українська зовнішньоекономічна нафтогазова корпорація "Укрзарубіжнафтогаз" була ліквідована, а тому, на думку цього суду, незрозумілими є правові підстави укладення зазначеного договору.

Однак, колегія вважає зазначені висновки суду передчасними та суперечливими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про стягнення боргу заявлений у межах укладеного договору уступки права вимоги, тобто предметом спору є наявність чи відсутність правових підстав для виникнення у відповідача зобов'язань по поверненню коштів.

Відповідно до частини 2 статті 509, статті 11 Цивільного кодексу України (статті 4 Цивільного кодексу Української РСР) зобов'язання виникають із дій осіб, що передбачені актами чинного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 даного кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, оскільки договір про уступку права вимоги в судовому порядку недійсним не визнавався (така обставина місцевим господарським судом не встановлена), для боржника продовжує діяти презумпція, по якій у будь-якому випадку зобов'язання має бути виконане.

При цьому, якщо при вирішенні господарського спору суд встановить, що договір, пов'язаний з предметом спору, суперечить законодавству, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині такий договір. Таке право суду передбачене ч.1 ст. 83 ГПК України. З'ясовуючи відповідність змісту договору чинному законодавству, господарський суд повинен встановити суть правовідносин, що склались між сторонами, та норми законодавства, які визначають права та обов'язки сторін за договором.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд вищевикладене не врахував та не зробив остаточних і однозначних висновків щодо договору, на підставі якого пред'явлено позов, і правових підстав відмови в задоволенні цього позову.

Враховуючи предмет та підстави позову, істотним для правильного вирішення спору у даній справі є встановлення моменту припинення Української зовнішньоекономічної нафтогазової корпорації "Укрзарубіжнафтогаз" -юридичної особи, яка уступила позивачу право вимагати від відповідача повернення коштів у сумі 17503 доларів США або її еквіваленту в гривнях.

Положеннями ст.ст. 34, 35 Закону України "Про підприємства в Україні" (чинного на період здійснення процедури ліквідації) передбачено, що підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. Власник або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Місцевий господарський суд, досліджуючи обставини ліквідації Української зовнішньоекономічної нафтогазової корпорації "Укрзарубіжнафтогаз", прийняв до уваги наданий відповідачем до матеріалів справи лист Виконавчого органу Подільської районної у м. Києві ради (Подільської районної у м. Києві державної адміністрації) №4239 від 16.10.2008, який містить інформацію про те, що згідно даних відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вищезазначена корпорація ліквідована 07.06.2002.

Однак, в касаційній скарзі позивач посилається на те, що Корпорацію "Укрзарубіжнафтогаз" було ліквідовано не 07.06.2002р., а 18.06.2002р., що підтверджується довідкою Київського міського управління статистики, копію якої додано до касаційної скарги, у зв'язку з тим, що в суді першої інстанції позивач був позбавлений можливості спростувати заперечення відповідача щодо дати ліквідації Корпорації.

При цьому місцевий господарський суд не дав належну оцінку запереченням позивача щодо моменту ліквідації вказаної юридичної особи, чим порушено принципи рівності сторін та змагальності судового процесу, передбачені статтями 42, 43 Господарського процесуального кодексу України та статтею 129 Конституції України. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять свою правоту, за допомогою доказів переконують суд, а суд, в свою чергу, зобов'язаний, відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, суд першої інстанції не виконав вимог статті 38 ГПК України, відповідно до якої якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документі і матеріали, необхідні для вирішення спору, та не витребував від сторін додаткових доказів в підтвердження обставин припинення юридичної особи -Української зовнішньоекономічної нафтогазової корпорації "Укрзарубіжнафтогаз".

Таким чином, місцевому господарському суду належить достеменно встановити момент ліквідації Української зовнішньоекономічної нафтогазової корпорації "Укрзарубіжнафтогаз", оцінивши як доводи позивача, так і відповідача щодо даної обставини; дослідити ліквідаційний баланс і встановити, коли було його затверджено, оскільки виключення суб'єкта господарської діяльності з Державного реєстру здійснюється за умови виконання всіх заходів щодо його ліквідації, які випливають із законодавства України.

За таких обставин ухвалене в справі судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, п.3 ч.1 ст.- 111-9, - 111-10, ст.- 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -