Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.05.2008 (Н.Качан) позовні вимоги про стягнення збитків задоволені частково.

Рішення суду мотивовано тим, що в частині нарахованих збитків вимоги визнаються недоведеними, оскільки позивачем не представлено безумовних доказів понесення збитків, так як розрахунки за надані послуги третім особам проводилися з врахуванням вимог транспортного законодавства і не можуть вважатися ні як упущена вигода, ні як реальні збитки позивача.

Витрати, понесені за консультаційні та юридичні послуги підлягають відшкодуванню позивачу в порядку ст. 44 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволених вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 (судді: Я.Іваненко, О.Євдокимов, В.Пантелієнко) рішення господарського суду м. Києва від 16.05.2008 в частині стягнення консультаційних та юридичних послуг скасовано. В позовних вимогах відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що стягнення збитків в частині безпідставне, оскільки в акті приймання-передачі послуг від 16.07.2007 йдеться про комплекс консультаційних та юридичних послуг і зробити беззаперечний висновок про те, що вказані послуги надані позивачу у зв'язку із виникненням судового спору у справі № 41/734-А неможливо. Крім того, витрати позивача на юридичні та консультаційні послуги не мають обов'язкового характеру і факт та розмір їх не перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд місцевому господарському суду.

Скаржник посилається на обставини незаконної відмови відповідача по видачі ліцензії з надання послуг перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, що встановлено постановою господарського суду м. Києва у справі № 41/734-А.

Відповідач своїми незаконними діями порушив права позивача чим завдав йому збитків, що проявилися у понесених витратах у зв'язку із зверненням за захистом прав до суду та отриманням для цього юридичних та консультаційних послуг.

Про фактичні збитки свідчать акти приймання-передачі послуг з правової допомоги.

Скаржник не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи апеляційною інстанцією.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів скаржника заперечив, просить постанову апеляційної інстанції залишити без зміни, а скаргу без задоволення.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд, повторно розглянувши справу, встановив, що підставою для відшкодування збитків є договір про надання юридичних послуг від 14.06.2007, акт приймання-передачі послуг від 16.07.2007, платіжні доручення про оплату послуг за договором від 14.06.2007.

Для застосування деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачем не доведено безпосереднього причинного зв'язку між збитками, яких він зазнав у вигляді витрат на юридичні та консультаційні послуги та протиправними діями чи бездіяльністю відповідача, тобто, що протиправна дія чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки -наслідком протиправної дії чи бездіяльності.

Апеляційною інстанцією встановлено, що з тексту договору від 14.06.2007 та акту приймання-передачі від 16.07.2007 не вбачається, що обумовлені послуги стосуються захисту прав позивача у спорі по справі № 41/734-А.

Тому правомірним є висновок, що витрати позивача за надані юридичні послуги не можуть вважатися збитками, позаяк не перебувають в безпосередньому причинному зв'язку з діями відповідачів. .

Висновок місцевого господарського суду про стягнення таких витрат в порядку ст. 44 Господарського процесуального кодексу України є неправомірним.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру" (2887-12) . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Таким чином, понесені позивачем витрати по оплаті юридичних послуг не можуть бути кваліфіковані в якості судових витрат.

Згідно ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція зазначає на межі перегляду справи касаційною інстанцією, встановлені ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України згідно яких суд касаційної інстанції перевіряє дотримання норм матеріального права відносно вже встановлених обставин справи.

Доводи касаційної скарги відхиляються, оскільки встановлених апеляційною інстанцією фактичних обставин не спростовують, ґрунтуються на невірному розумінні юридичної природи збитків, та зводяться до намагання встановити інші обставини справи, надати їм іншу оцінку.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 у справі № 31/56 господарського суду м. Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.