Рішенням господарського суду м. Києва від 27.08.2008 р. (суддя - Палій В.В.) позов задоволено. Стягнуто з ВАТ "Комерційний банк "Експобанк" на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" 756 грн. пені, 998,58 грн. збитків, 17 грн. інших витрат пов'язаних з розглядом справи, 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 р. (судді –Отрюх Б.В., Тищенко А.І., Бондар С.В.) рішення господарського суду м. Києва від 27.08.2008 р. змінено. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2008 р. у справі № 20/224 викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" на користь Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" 998,58 грн. збитків. В іншій частині позову - відмовити." Стягнуто з Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" на користь Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" 21,93 грн. витрат за подання апеляційної скарги, пропорційно розміру задоволення апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права. ВАТ "Комерційний банк "Експобанк" також звернулось з касаційною скаргою на рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, в якій просить скасувати зазначені судові акти в частині стягнення 998,58 грн. збитків.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.02.2009 р. у зв’язку з виходом з відпустки суддів Муравйова О.В., Фролової Г.М. для перегляду в касаційному порядку справи № 20/224, призначеної до розгляду на 10.02.2009 р., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О.В., судді –Полянський А.Г., Фролова Г.М.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 16.04.2007 р. сторонами був укладений договір № 2397 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу (користувач) в користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, згідно Додатку № 1 який є невід'ємною частиною договору.

Під користуванням сторони розуміють тимчасове платне використання розповсюджувачем зовнішньої реклами (користувачем) місць, які перебувають у комунальній власності з метою: встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у користувача на законних підставах, та їх використання у формах, не заборонених чинним законодавством, для розміщення зовнішньої реклами; обслуговування спеціальних конструкцій (підтримання в належному стані, наклеювання рекламоносіїв тощо).

Умовами договору було передбачено, що місця передаються користувачу згідно Акту прийому-передачі строком: з 16.04.2007 р. по 30.06.2007 р.

Сторонами 16.04.2007 р. підписано Акт прийому-передачі місць до договору № 2397 від 16.04.2007 р. згідно Додатку № 1 та надано місце для розташування спеціальної конструкції за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126.

Судами встановлено, що спеціальна конструкція встановлена користувачем на підставі довідки про встановлення пріоритету від 12.04.2007 р.

З матеріалів справи вбачається, що з 12.04.2006 р. на зазначеному місці відповідач здійснив розміщення спеціальної конструкції без укладання договору про надання в користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій. Користувач зобов'язався не пізніше 12.01.2007 р. отримати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами.

Враховуючи розміщення зазначеної спеціальної конструкції, у подальшому сторонами укладено договір № 2397 від 16.04.2007 р.

Відповідно до п. 3.4.2 договору користувач зобов'язався не розміщувати спеціальні конструкції на місцях, переданих у користування за цим Договором, до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку.

В порушення вказаних вимог, користувач не отримав дозвіл на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку.

Звертаючись з позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 756 грн., позивач посилався на п.6.3 спірного договору, згідно якого, у разі порушення зобов'язань, передбачених п. 3.4.2 пункту 3.4 розділу 3 договору, користувач сплачує позивачу пеню у розмірі плати за користування місцями, встановленої п. 4.1 договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відмовляючи у задоволенні в цій частині позову, апеляційний господарський суд врахував, що 16.04.2007 р. сторонами договору підписано Акт прийому-передачі місць, для розташування спеціальних конструкцій по договору № 2397 від 16.04.2007 р. згідно Додатку № 1 та позивач передав, а відповідач прийняв в користування місця для розташування спеціальних конструкцій.

Відповідач звернувся 27.02.2006 р. до позивача з листом № 0127/07 з про надання послуг з оформлення дозволу на розташування спеціальних конструкцій, та надав необхідні документи для його встановлення.

Разом з цим, позивач дозволу не надав.

Враховуючи, що відповідач, отримавши спірні місця у користування за актом прийому - передачі, використав їх для розташування спеціальних конструкцій з дотриманням положень договору та правил розміщення реклами у місті Харкові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність та недоведеність вказаних позовних вимог.

За таких обставин, апеляційним господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Слід зазначити, що умовами договору № 2397 від 16.04.2007 р. було передбачено, що у разі невиконання користувачем вимог позивача щодо звільнення місць, позивач має право здійснити роботи з демонтажу спеціальних конструкцій, що розташовані на займаних користувачем місцях, з наступною оплатою користувачем цих робіт в розмір фактичних витрат позивача, пов'язаних з вимушеним проведенням робіт з демонтажу і зберігання демонтованих спеціальних конструкцій. Проведення робіт з демонтажу спеціальних конструкцій оформлюється шляхом підписання сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт (п.5.4).

Судами встановлено, що відповідно до Акту проведення демонтажу спеціальної конструкції від 20.09.2007 р. позивачем здійснено демонтаж спеціальної конструкції по вул. Плеханівській, 126 у м. Харкові.

При задоволення позову в частині стягнення збитків в сумі 998,58 грн. а саме, витрат позивача на проведення демонтажу спеціальної конструкції судами враховано, що 26.03.2007 р. позивач направив на адресу відповідача (Харківської філії) повідомлення № 4434 від 16.03.2007р. про звільнення незаконно зайнятого місця розташування рекламного засобу, 21.08.2007 р. повідомлення № 4156 від 21.08.2007 р. про вчинене порушення та повернення позивачу місця розміщення спеціальної конструкції.

В порушення вказаних вимог, відповідач не здійснив повернення місця розміщення спеціальної конструкції за Актом приймання-передачі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Апеляційним господарським судом обґрунтовано було зазначено, що в порушення умов договору, відповідач не звільнив місця надані в користування, і його бездіяльність знаходиться у прямому причинному зв'язку з збитками, що були заподіяні позивачу, у вигляді оплати вартості виконаних робіт за демонтаж спеціальних конструкцій.

Отже, позивачем було доведено наявність всього складу цивільного правопорушення, що стало правомірною підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування 998,58 грн. збитків.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувачів про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника відповідача оголошена вступна та резолютивна частини постанови.