Рішенням господарського суду Київської області від 28 липня 2008 року на користь позивача стягнуто 420000 грн. збитків, заподіяних відповідачем внаслідок неналежного виконання ним зобов’язань по договору поставки ліфтового обладнання від 06.03.2006 (суддя Т. Карпечкін).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.10.2008 рішення місцевого суду від 28.07.2008 скасовано і в задоволенні позову відмовлено. Постанова мотивована тим, що договір № 37 на виконання монтажних і пусконалагоджувальних робіт не містить строків (термінів) виконання зобов’язання. Відповідач у липні 2007 року попереджав позивача, що не має фінансової можливості виконати умови контракту № 32 від 06.03.2006 про поставку ліфтового обладнання і просив розірвати контракт № 32. Позивач наполягав на виконанні контракту до 13.08.2007. Таким чином, у відповідача збіг термін виконання зобов’язання і він фактично до його виконання не приступив.

Позов про стягнення збитків є передчасним, оскільки договір сторін № 37 на виконання монтажних робіт свою дію не припинив. Прокурором фактично подано позов в інтересах Державного підприємства оборони України "Укрвійськбуд" м. Київ, яке не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, наділеним повноваженнями виконавчої влади (судді: С. Мельник, Р. Федорчук, О. Гаврилюк).

Військовий прокурор Київського гарнізону в касаційному поданні просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Вважає, що апеляційним судом порушені вимоги процесуального права, зокрема ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокурор самостійно визначає підстави захисту державних інтересів в судах у будь-якій стадії судочинства. Постанова апеляційної інстанції не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 8.04.1999 № 3-рп/99 (v003p710-99) де вказано, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності. Предметом позову є збитки, завдані державному підприємству.

Суд апеляційної інстанції неналежним чином здійснив оцінку обставин справи. Ліфтове обладнання було оплачено ДП МОУ "Укрвіськбуд", документально одержано і так само документально по акту приймання-передачі було передано 30.06.2006 СКП "Бориспіль-Пантус" для монтажних робіт.

Через рік 03.07.2007 СКП "Бориспіль-Пантус" повідомило, що немає фінансової можливості виконати умови контракту № 32 на поставку ліфтового обладнання і просило розірвати цю угоду. Дані обставини свідчать про те, що відповідач втратив обладнання, яке позивач отримав від нього 30.06.2006. За таких обставин він зобов’язаний сплатити збитки. Замість застосування ч.2 ст. 224, ч.5 ст. 225 ГК України апеляційний суд неправильно застосував ст. ст. 651, 653 ЦК України і зробив висновок про передчасність звернення за відшкодуванням збитків з урахуванням того, що зобов’язання за контрактом № 37 на монтаж обладнання не припинили своєї дії. Насправді збитки, пред’явлені з втрати обладнання відповідачем і виникшею у зв’язку з цим необхідністю придбати нове ліфтове обладнання у іншого постачальника (ТОВ "Реноме).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідач по договору № 32 від 06.03.2006 зобов’язався поставити позивачу ліфтове обладнання:

ліфт ПП-0411М - 134 тис. грн. –1 комплект

ліфт ПП-348М - 235 тис. грн. –1 комплект

Вартість контракту 369 тис. грн.

По договору № 37 віл 06.03.2006 відповідач взяв на себе зобов’язання здійснити монтаж, пусконалагоджувальні роботи придбаного у нього позивачем вищевказаного обладнання. Вартість робіт 93688 грн. 80 коп. Термін виконання робіт в договорі не встановлений.

Позивач 11.04.2006 перерахував відповідачу 369000 грн. за ліфти згідно контракту № 32 від 06.03.2006 і 30.06.2006 по накладним № 3 та № 4 отримав замовлені ним по договору № 32 ліфти.

В той же день 30.06.2006 позивач по акту передачі передав поставлене по договору № 32 обладнання відповідачу (СКП "Бориспіль-Пандус") для виконання монтажних робіт по ж.б №1 по вул. Бударіна-3 в м. Києві (арк. 12), а відповідач обладнання отримав.

Майже через рік 03.07.2007 відповідач повідомив, що він немає фінансової можливості виконати умови контракту № 32 від 06.04.2006 про поставку ліфтового обладнання, просить розірвати контракт № 32 та перезаключити його з ТОВ "Ліфтпром-Україна" на подальше виконання зобов’язань (арк. 17).

Позивач листом від 07.08.2007 наполягав на виконанні умов контрактів № 32 та № 37 до 13.08.2007.

Через півроку 17 січня 2008 року позивач вимушений був укласти договір поставки ліфтового обладнання з ДП "135 домобудівельний комбінат" і придбав по видатковій накладній № 08050002 від 30.05.2008 два ліфта вартістю 420000 грн. (арк. 20, 44, 45, 46).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач свої зобов’язання по договорам № 32 та № 37 з відповідачем виконав належно.

Зобов’язання по договору № 37 відповідач виконав неналежно: отримане від позивача ліфтове обладнання не змонтував і не повернув позивачу.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що в договорі № 37 відсутній термін виконання зобов’язання. З посиланням на ст. 530 ЦК України і вимогу позивача виконати умови контракту № 37 до 13.08.2007 суд дійшов висновку, що у відповідача збіг термін виконання зобов’язання і що він фактично не приступав до його виконання.

Не зважаючи на зазначене позивач не надав суду доказів, що він у встановленому порядку відмовився від прийняття виконання по договору № 37 або розірвав цей договір.

Колегія суддів вважає, що висновки судів не підтверджені певними доказами. Зокрема, відповідно договору № 32 від 06.03.2006 (п.3.2) обладнання повинно поставлятися по акту прийому-передачі. Цей акт судами не досліджений, як і не досліджена накладна № 4 (арк. 16) на предмет належного їй оформлення. Без дослідження оригіналів цих документів висновок судів, що відповідач виконав умови договору № 32 є передчасним. Судами не встановлено, чи було оприбутковане спірне обладнання у позивача. Тобто судами не встановлено, чи відбувся факт передачі обладнання відповідачем позивачу.

Судами не досліджений порядок передачі матеріально-технічних цінностей з одного підприємства на інше; чи може передача цінностей відбуватися директорами сторін (арк. 12).

Суди не надали належної оцінки листу відповідача від 3.07.2007 (арк. 17), де він пропонує розірвати контракт № 32 у зв’язку з неможливістю його виконати. Судами не досліджено чи надав позивач згоду на розірвання контракту № 32, чи дія контракту припинилася.

Відповідно до ч.5 ст. 653 ЦК України в разі розірвання договору у зв'язку з істотним його порушенням однією із сторін, передбачено право другої сторони вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Слід мати на увазі, що відповідач по контракту № 37 взяв на себе зобов’язання змонтувати придбане у нього обладнання.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені ст. 611 ЦК України, серед яких припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання. У цьому разі боржник відповідає за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Підставою відповідальності за порушення зобов’язання є наявність вини особи, яка порушила зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання (ст. 614 ЦК України).

Відповідно ст. 622 ЦК України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Відмова кредитора від прийняття виконання, або відмова від договору звільняє боржника від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

Наведене свідчить, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права і висновок суду про передчасне звернення позивача з позовом про стягнення збитків не грунтується на нормах діючого законодавства.

Суд також погоджується з доводами прокуратури про її право самостійно визначати підстави захисту державних інтересів в судах.

Щодо незастосування судами ст. ст. 224, 225 ГК України.

Главою 25 ГК України (436-15) зазначені загальні положення відшкодування збитків у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 225 ГК України позивач повинен певними доказами довести факт втрати свого майна, В матеріалах справи такі докази відсутні (складські документи матеріально-відповідальних осіб відповідача та інш.).

На підставі викладеного прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

Під час повторного розгляду справи необхідно ретельно дослідити надані сторонами докази, повно встановити всі обставини справи, правильно застосувати норми права, що регулюють спірні правовідносини та винести обгрунтоване, законне рішення суду.