Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Дніпровський круг" про визнання недійсним пункту 3.3.8 договору дольової участі у будівництві № 21-5/115 від 30.08.2007 року, як такого, що суперечить частині 1 статті 615 Цивільного кодексу України, частині 6 статті 193 Господарського кодексу України, статті 34 Закону України "Про закупівлю товарів і послуг за державні кошти" та пункту 84 Тимчасового положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою КМУ від 28.03.2008 року № 274 (274-2008-п) .

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2008 року у задоволенні позову відмовлено.

За апеляційними скаргами Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Дочірнього підприємства "Дніпровський круг" рішення місцевого суду переглянуте в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 року залишено без змін.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 року скасувати і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним пункт 3.3.8 договору № 21-5/115 від 30.08.2007 року про будівництво житлового будинку.

Скаржник посилається на те, що розрахунки між відповідачем та позивачем проводились за кошти державного бюджету, тому за наслідками проведення тендеру на закупівлю квартир укладено договір від 30.08.2007 року № 21-5/115. Оскільки, при укладанні даного договору діяв Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" від 22.02.2000 року (1490-14) № 1490, то сторони договору при його укладенні зобов'язані керуватися його вимогами, тобто, відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 34 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому цим Законом, та не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю, крім випадків, коригування ціни договору в разі отримання відповідного позитивного висновку Комісії.

Заслухавши суддю –доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 30.08.2007 року між сторонами у справі був укладений договір №21-5/115, предметом якого є пайова участь позивача у будівництві житла в м. Черкаси по вул. Героїв Дніпра, 7.

Згідно пункту 2.2 договору позивач, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2006 року №1404 "Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (1404-2006-п) , зобов'язується здійснити стовідсоткову попередню оплату квартир шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача грошових коштів.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що запланований термін передачі квартир становить три місяці після попередньої оплати.

Відповідно до пункту 3.3.8 договору за наявності обґрунтованих підстав відповідач має право змінювати місцезнаходження об'єкту, характеристики квартир, в тому числі їх номер, строки прийняття об'єкта в експлуатацію, в односторонньому порядку шляхом надіслання письмового повідомлення позивачеві. Вищевказані зміни набирають юридичної сили з дати отримання позивачем письмового повідомлення від відповідача.

Судами також встановлено, що 30.08.2007 року між сторонами був укладений додаток № 1 до договору, за умовами якого сторони погодили перелік квартир, які відповідач передає позивачеві.

Згідно з умовами додаткової угоди від 14.12.2007 року до договору сторони погодили запланований термін передачі квартир у грудні 2008 року.

Оцінюючи зміст договору №21-5/115 від 30.08.2007 року, зокрема його пункт З.8.8, господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов до висновку, що договір повністю відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства України, а саме вимогам Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" (1490-14) у редакції, чинній на момент його укладення, а тому підстав для задоволення позову немає.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки його здійснено з порушенням норм діючого законодавства, а саме судом не прийняті до уваги приписи абзацу 5 частини 2 статті 34 Закону України Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти", згідно з яким умови договору, укладеного за результатом тендеру, не повинні змінюватись після його підписання.

Отже, для вирішення даного спору по суті судам необхідно було дослідити чи є місцезнаходження об'єкту, характеристика квартир, в тому числі їх номери, строки прийняття об'єкта в експлуатацію, щодо яких спірним пунктом договору передбачено право односторонньої зміни умовами тендерної пропозиції переможця, яка акцентована позивачем за лотом №4 (а.с. 23).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.