ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Запоріжжя,

на рішення господарського суду Запорізької області від 05.06.2008

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.11.2008

зі справи № 10/259/08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез Трейд", м. Дніпропетровськ,

до Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення,

та зустрічним позовом Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі –Відділення)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез Трейд" (далі –Товариство)

про стягнення 5 000 грн.,

за участю представників сторін:

позивача – не з'явився,

відповідача –Москаленка Т.Г.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 26.12.2007 № 38-рш у справі № 03/33-07 "Про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі –Рішення).

Відділення подало зустрічний позов про стягнення з Товариства штрафу в сумі 5 000 грн.

Рішенням названого суду від 05.06.2008 (суддя Алейникова Т.Г.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.11.2008 (колегія суддів у складі: Антонік С.Г. –головуючий, судді Кагітіна Л.П., Коробка Н.Д.), первісний позов задоволено, а у зустрічному позові відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано недоведеністю Відділенням обставин, які мають значення для справи, та невідповідністю висновків, викладених у Рішенні, фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в первісному позові та про задоволення зустрічного позову.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною другою статті 4 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. В свою чергу, статтею 60 Закону України від 11.01.2001 № 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі –Закон № 2210) встановлено, що рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду. Отже, спір у даній справі підвідомчий господарським судам та має бути розглянутий за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ).

Таку ж правову позицію викладено в інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, зокрема, що:

- оспорюваним Рішенням від 26.12.2007:

· визнано, що Товариство за результатами діяльності протягом 11 місяців 2007 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку борошна для хлібопечення в межах Запорізької області з часткою 33,4 відсотка;

· визнано дії Товариства із застосування протягом січня-листопада 2007 року різних оптово-відпускних цін на борошно для хлібопечення для хлібозаводів відкритого акціонерного товариства "Оріхівський хлібокомбінат", відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський хлібокомбінат" та відкритого акціонерного товариства "Бердянський хлібокомбінат" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 2 частини другої статті 13 Закону № 2210 у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку борошна для хлібопечення шляхом застосування різних цін до рівнозначних угод з покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

· на Товариство накладено штраф у сумі 5 000 грн.;

Причиною виникнення спору зі справи є питання щодо наявності належних підстав для визнання оспорюваного Рішення відповідача недійсним.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Отже, для застосування у спірних правовідносинах наведеної норми, а відтак і для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення в даній справі важливе значення мають день (дата) одержання Товариством оспорюваного Рішення та питання дотримання позивачем встановленого законом присікального двомісячного строку. Проте, попередні судові інстанції дня (дати) одержання Товариством Рішення не з'ясували та фактичні обставини, пов'язані з необхідністю дотримання встановленого для подання даного позову строку, не встановили і належними засобами доказування не перевірили.

Не встановивши, таким чином, обставин, які являють собою істотну складову предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв’язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями й норм матеріального права, зокрема, Закону № 2210.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно належним чином встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та іншим обставинам справи належну правову оцінку і ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 05.06.2008 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.11.2008 зі справи № 10/259/08 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.