розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Святослав"

участю представників сторін:

від позивача –не з’явився

відповідача –не з’явився

У серпні 2008 року приватне підприємство "Агротрейд –М" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Святослав" заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором поставки продукції № 76 від 31 грудня 2007 року у розмірі 57 283,42 грн.

У зв`язку із частковою сплатою заборгованості у розмірі 10 000,00 грн., позивачем 10.09.2008 року, в межах судового засідання, було подано клопотання про зменшення позовних вимог до 47 283,42 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 6 жовтня 2008 року (суддя –П.Чеберяк), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2008 року (головуючий –О.Моторний, судді –В.Кошіль, В.Шапран) позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 6 жовтня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2008 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31 грудня 2007 року між ПП "Агротрейд –М" (постачальник) та ТОВ "Святослав" (покупець) було укладено договір поставки продукції № 76, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити товар разом з товаросупровідною документацією, відповідно до поданих покупцем замовлень, а покупець взяв на себе зобов`язання прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість (пункт 1.1.)

Вартість товару, що поставляється, вказується у специфікації і товарних накладних, що з моменту їх підписання, є невід`ємною частиною договору (пункт 2.1. договору).

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами у специфікації.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання зобов`язань по оплаті поставленого продавцем товару врегульований пунктом 6.3 договору, за змістом якого оплата за поставлений товар здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, протягом двадцяти одного календарного дня з дати отримання покупцем товару, яка зазначена у транспортній накладній, що підтверджується штампом "товар отриманий".

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт поставки продавцем на адресу покупця товару на суму 56 828,79 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних (а.с. 22-27, 29-48).

Як вбачається із наявного в матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків між сторонами за договором поставки продукції, станом на 24.07.2008 р., (а.с. 20), відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши позивачу 19.06.2007 р. грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань договором поставки продукції № 76 від 31 грудня 2007 року, у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 46 828,79 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Святослав" основної заборгованості у розмірі 46 828,79 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 454,69 грн. є законним і відповідає обставинам справи.

Разом з тим, касаційна інстанція відхиляє доводи скаржника про наявність підстав для скасування постановлених у справі судових актів.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач послався на те, що місцевим господарським судом було ухвалено рішення при неявці представників сторін.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 111-10 ГПК України, однією із підстав для скасування рішення місцевого чи постанови апеляційного господарського суду є розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Наявна в матеріалах справи розписка представника відповідача від 09.09.2008 р. про ознайомлення з матеріалами справи свідчить про те, що відповідач був належним чином повідомлений про призначення судового розгляду даного спору на 10.09.2008 р.

Однак, на це судове засідання представник відповідача не з`явився.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала господарського суду міста Києва від 10.09.2008 р. про відкладення розгляду справи на 29.09.2008 року була надіслана сторонам у строк визначений статтею 86 ГПК України.

Таким чином, при тому що відповідачу було відомо про розгляд господарським судом міста Києва даного спору, він своє право на участь у справі не використав.

Водночас, оскарживши в апеляційному порядку постановлене у справі рішення місцевого господарського суду, відповідач, в процесі повторного розгляду справи, реалізував своє право на подання своїх заперечень проти заявленого позову.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постановлених у справі судових актів з мотивів порушення норм процесуального права.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Святослав" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 6 жовтня 2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 листопада 2008 року у справі за № 44/255 –без змін.