Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І.- головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В., розглянувши касаційну скаргу Об’єднання співвласників багатокварторного будинку "Чайка"

за участю представників сторін: позивача – Ляміної Н.О.,

відповідача –

на рішення господарського суду господарського суду Запорізької області від 15 травня 2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2008 року у справі за позовом Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж до Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чайка" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію,

У січні 2008 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення 110142, 41 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 травня 2008 року (суддя Гандюкова Л.П.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 53400, 02 грн. заборгованості, судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2008 року рішення суду скасоване частково. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50610 грн. основного боргу, судові витрати. В іншій частині позову відмовлено".

У касаційній скарзі Об’єднання співвласників багатокварторного будинку "Чайка" просить скасувати вказані судові рішення посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2003 року між сторонами у справі було укладено договір №291 про постачання теплової енергії, згідно умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання здійснювати безперебійне постачання теплової енергії споживачу, а споживач має проводити оплату за поставлену теплову енергію.

Згідно п.1.3 договору енергопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води за період з серпня 2003 року Гкал з максимум теплового навантаження 1,023632 Гкал/г.

Відповідно до пункту 2.2.5 укладеного договору, облік відпущеної теплової енергії проводиться по приладах обліку, встановлених на тепловому вводі споживача. Щомісячно, не пізніше 22-го числа споживач надає показання приладів енергопостачальній організації. При відсутності або знятті приладів обліку на ремонт та повірку кількість відпущеної теплової енергії споживачу нараховується енергопостачальною організацією, виходячи з теплового навантаження споживача розрахунковим способом.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що відпуск теплової енергії енергопостачальної організації проводиться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом влади.

На підставі п.3.2 договору, споживач проводить оплату за спожиту теплову енергію згідно з умовами цього договору та діючого законодавства.

Згідно п.2.2.1 укладеного договору, споживач зобов'язується проводити оплату за теплову енергію у вигляді грошових коштів шляхом перерахування на рахунок енергопостачальної організації 100% вартості теплової енергії, що запланована для поставки у відповідному місяці.

Як правильно встановлено судом, на виконання умов укладеного договору №291, позивач за період з серпня 2004 року по квітень 2005 року надав відповідачу послуги з теплопостачання і виставив відповідачеві до сплати рахунки-акти виконаних робіт, які відповідачем були оплачені частково. Станом на 10 грудня 2007 року заборгованість відповідача складала 110142,41 грн.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Суд апеляційної інстанції повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про те, що з позивача на користь відповідача, з урахуванням перебігу строку позовної давності, підлягає стягненню заборгованість за спожиту теплову енергію за період з січня по квітень 2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за вказаний період склала 74709 грн. і сплачена відповідачем була тільки частково в сумі 24099 грн.

Тому, суд вважає, що апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача в сумі 50610 грн., скасувавши рішення місцевого господарського суду в цій частині.

В іншій частині позову суд правильно відмовив в його задоволенні за необгрунтованістю заявлених вимог.

Наведені в постанові висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому підстав для її зміни не має.

Інші доводи касаційної скарги до уваги судом не приймаються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2008 року залишити без змін, а касаційну скаргу Об’єднання співвласників багатокварторного будинку "Чайка" – без задоволення.