У лютому 2008 року Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним на майбутнє договору № 50 від 01.03.2006 "Про надання послуг з утримання обладнання", укладеного між Дев’ятим спортивним клубом армії та ЗАТ "ДАТАГРУП" з огляду на те, що оспорюваний договір є удаваним, який насправді регулює орендні правовідносини, вступати у які Дев’ятий спортивний клуб армії не мав повноважень.

Так відповідно до умов оскаржуваного договору виконавець (Дев’ятий спортивний клуб армії) приймає від замовника (ЗАТ "ДАТАГРУП") на утримання обладнання зв’язку згідно з специфікацією та надає наступні послуги:

- розміщує обладнання зв’язку біля освітлюючої опори за адресом: м. Одеса, пров. Сільськогосподарчий,2;

- забезпечує цілодобову подачу електроенергії та забезпечує підключення до контуру заземлення;

- утримує площі, на яких розміщуються обладнання базової станції в належному стані, включаючи забезпечення відсутності сторонніх вибухових та пожежно-небезпечних об’єктів, сміття та боргу;

- забезпечує доступ працівників замовника до обладнання цілодобово;

- здійснює нагляд за технічним станом обладнання.

Передача обладнання від змовника до виконавця оформляється актом приймання-передачі. Плата за послуги виконавця становить 1500 грн. щомісячно.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.04.2008 (суддя Ю. Щекавинська), яке залишене без зміни постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.11.2008 (колегія суддів: Я. Савицький, Т. Гладишева, О. Лавренюк) позовні вимоги задоволені; оспорюваний договір визнаний недійсним; Дев’ятий спортивний клуб армії зобов’язано повернути ЗАТ "ДАТАГРУП" майно, прийняте за актом приймання-передачі.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідно до ст. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ним рухомого та нерухомого майна в оренду (778-2000-п) ", прийнятої на виконання законодавчого положення ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України або уповноваженим органом за погодженнями з ФДМУ або його регіональним відділенням.

Договір, який фактично регулює орендні відносини, укладений без дотримання цього порядку.

Крім того, свідоцтвом про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльності у Збройних Силах не передбачено надання послуг розміщення зв’язку як вид господарської діяльності.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою ЗАТ "ДАТАГРУП" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оспорюваних рішень норм права, зокрема, правовідносини сторін, що врегульовані умовами договору про надання послуг з утримання обладнання, не є правовідносинами з оренди майна, оскільки майно не передане у користування замовника, а тому договір є договором про надання послуг, який сторони вправі були укласти.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.

За оспорюваним договором виконавець зобов’язується розмістити обладнання замовника на власній території, забезпечити подачу електроенергії до обладнання, утримувати у належному стані територію, на якій розміщене обладнання, забезпечити доступ замовника до обладнання, здійснювати нагляд за технічним станом обладнання.

Тобто, розміщення замовником обладнання на території виконавця, є правовідносинами користування чужим майном, відмінною особливістю від договору оренди якою є не позбавлення власника (володільця) права користування майном. Такі правовідносини врегульовані главою 32 ЦК України (435-15) "Право користування чужим майном". Однак, положеннями ст. 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном може бути встановлено для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути заявлені іншим способом. Так як ч.3 ст. 6 ЦК України містить посилання на те, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, то право користування чужим майном, засноване на договорі, може не бути пов’язаним з єдино можливим способом задоволення потреб іншої особи.

Здійснення виконавцем нагляду за технічним станом обладнання є правовідносинами з надання послуг. Тобто сторонами укладений змішаний договір (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України. Господарську діяльність військової частини може бути обмежено або припинено (ст. 6 Закону). Тобто, військова частина може здійснювати діяльність, яка їй дозволена, що є відмінною ознакою від незабороненої діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 за № 1171 (1171-2000-п) затверджений Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил. Право користування нерухомим майном, яке перебуває у володінні військової частини, іншою особою як вид здійснення господарської діяльності можливе у спосіб передачі його під найм або короткотермінового проживання. Визначене оспорюваним договором право користування чужим майном не передбачене Переліком.

Дозволені види господарської діяльності, позначаються у Свідоцтві про реєстрацію військової частини як суб’єкта господарської діяльністю у Збройних Силах. Видане Дев’ятому спортивному клубу армії Південного ОК свідоцтво містить відомості про дозвіл на діяльність у сфері спорту, відпочинку та розваг, а також здавання під найм власної та державної нерухомості невиробничого призначення (а.с. 34).

Отже, оспорюваний договір суперечить актам цивільного законодавства (ч.1 ст. 203 ЦК України), а тому є недійсним у відповідності до вимог ст. 215 ЦК України.

Незалежно від мотивів, викладених у судових рішення попередніх інстанцій, висновок судів про недійсність договору відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України,є обґрунтованим.

Крім того, розміщення на території військової частини телекомунікаційного боксу з обладнання бази зв’язку, господарська діяльність з використанням якої потребує спеціальних дозволів, за погодженою сторонами умовою, що замовник гарантує відповідність обладнання діючим санітарним вимогам радіовипромінювання у межах безпосередньо розташування у житловій забудові (п.5 специфікації; а.с. 11) без надання відповідних доказів такої гарантії, є порушеннями права захисту здоров’я та житла військовослужбовців.