Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.09.2007 р. у справі №7/276 (суддя Маціщук А.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2008 р. (судді: ЗваричО.В., Юрченко Я.О., Якімець Г.Г.), у задоволенні позову заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до ЗАТ "Житлобуд-6", РВ ФДМУ по Рівненській області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство "Житло буд-6", ТзОВ "Житлобуд-В", ТзОВ "Бізнес-центр Рівне" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.09.1993 р. в частині придбання гуртожитку по вул.Відін сь кій, 10 у м.Рівне, вилучення цього приміщення та передачу його у відання міської ради відмовлено.

У касаційному поданні заступник прокурора Рівненської області просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 26.09.2007 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2008 р. у справі №7/276 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ч. 5 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст.ст. 4–6, 127–131 Житлового кодексу УРСР (5464-10) , п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р. №208, ст. 1, п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 379 Цивільного кодексу України, п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. №717 (717-93-п) , оскільки відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизації підлягали цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурні підрозділи, а державний житловий фонд, до якого згідно з нормами Житлового кодексу УРСР (5464-10) віднесено й гуртожитки, не входив до складу цілісних майнових комплексів та не підлягав приватизації.

Позивач, відповідач-1, третя особа-1, третя особа-3 не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників відповідача-2, третьої особи-2, прокуратури, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Згідно з наказом начальника РВ ФДМУ по Рівненській області від 23.07.1993 р. №210 "Про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу працівниками підприємств" було затверджено перелік об'єктів (додаток №1), які перебувають у загальнодержавній власності і підлягають викупу працівниками підприємств, що приватизуються, до якого було включене державне підприємство "Житлобуд-6" (п. 3 додатку №1). Наказ видано на виконання Державної програми приватизації майна державних підприємств, на підставі ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" і на основі поданих заяв, про що зазначено в описовій частині наказу.

Відповідно до листа РВ ФДМУ по Рівненській області від 24.02.2006р. №615, оцінка майна цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Житлобуд-6" проводилася згідно з Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 р. №522 (522-92-п) .

За результатами роботи інвентаризаційної комісії та комісії по оцінці вартості майна наказом РВ ФДМУ по Рівненській області від 27.08.1993 р. №267 "Про затвердження акта оцінки вартості цілісних майнових комплексів державних підприємств "Новатор", "Дільниця малої механізації", "Житлобуд-6" було затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного підприємства "Житлобуд-6". Оцінка вартості була проведена за винятком частини гуртожитку по вул.Відінській, 10 площею 516 кв.м і вартістю 48 865,00 крб., яку відповідно до протоколу засідання центральної інвентаризаційної комісії ДП "Житлобуд-6" від 10.08.1993 р. було передано на баланс арбітражного суду.

Відповідно до відомості розрахунку відновної вартості будівель і споруд Державного підприємства "Жит лобуд-6" станом на 01.08.1993 р. вартість гуртожитку по вул.Відінській, 10 у м.Рівне включена до загальної вартості цілісного майнового комплексу, яка 20.10.1993 р. оплачена покупцем повністю.

21.09.1993 р. між РВ ФДМУ по Рівненській області та Товариством покупців Державного підприємства "Житлобуд-6" було укладено договір купівлі-продажу державного майна, відповідно до якого за актом передачі державного майна від 29.10.1993 р. продане шляхом викупу державне майно згідно з відомістю інвентаризації вартістю 55 900720,00 крб. було передано товариству покупців, тобто гуртожиток був приватизований у складі цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Житлобуд-6" товариством покупців цього підприємства.

У липні 2007 р. заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до ЗАТ "Житлобуд-6" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.09.1993р., укладеного між товариством покупців ДП "Житлобуд-6" та РВ ФДМУ по Рівненській області в частині придбання гуртожитку по вул.Відінській, 10, м.Рівне; вилучення з незаконного володіння ЗАТ "Житлобуд-6" гуртожитку по вул.Відінській, 10 в м.Рівне і передачу його у відання Рівненської міської ради на підставі ст. 121 Конституції України, ст. 48, ч.1 ст. 59 Цивільного кодексу УРСР, ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст.ст. 4–6, 127–131 Житлового кодексу УРСР (5464-10) , ст. 1, п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", п. 3 ст. 215, ст.ст. 216, 379 Цивільного кодексу України, п. 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р. №208, п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. №717 (717-93-п) , ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора послався на те, що згідно з оскаржуваним договором купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Житлобуд-6" покупцю разом із іншим майном також було передано гуртожиток, розташований за адресою: м.Рівне, вул.Відінська, 10, який відносився до державного житлового фонду і відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду (в редакції 1992 р.) не підлягав приватизації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що гуртожиток був правомірно приватизований у складі цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Житлобуд-6", оскільки: по-перше, відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не могли бути об'єктами малої приватизації лише будівлі або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави; по-друге, відповідно до п. 5 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" могли бути вилучені з переліку об'єктів приватизації за рішенням Фонду державного майна України або місцевих органів приватизації заклади культури, приміщення та будівлі соціально-культурного призначення, споруджені на кошти державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації чи певні професійні (виробничі) колективи, однак таких рішень щодо гуртожитку прийнято не було, у зв'язку з чим гуртожиток було правомірно відчужено у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства; по-третє, норма ч. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (відповідно до якої державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків із наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього закону) не зобов'язує передавати об'єкти житлового фонду до комунальної власності.

Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. №717 (717-93-п) , цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Зі змісту даної норми вбачається, що до складу цілісного майнового комплексу, який підлягає приватизації, не міг бути включений спірний гуртожиток, оскільки останній не виконує виробничих функцій та не відноситься до об'єктів із закінченим циклом виробництва.

Крім того, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла у спірний період) прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами статей 4–6 Житлового кодексу УРСР (5464-10) також відносяться гуртожитки.

Отже, вищезазначені вимоги закону виключають можливість приватизації гуртожитків у складі цілісного майнового комплексу.

За пунктами 41, 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 р. №717 (717-93-п) (яка була чинною на час проведення приватизації спірного майна), вартість майна цілісного майнового комплексу, зокрема, зменшується на вартість майна державного житлового фонду, що приватизується відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , а також на вартість об'єктів, що не підлягають приватизації.

Статтею 127 Житлового кодексу УРСР передбачено, що під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території УРСР, утворюють житловий фонд (ст. 4 вказаного Кодексу).

Як було зазначено вище, відповідно до ст.ст. 4–6 цього Кодексу гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду, а відтак згідно з вимогами ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають (що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02.09.2008 р. у справі №31/372).

Наведене свідчить про те, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність включення спірного гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Житлобуд-6", який підлягає приватизації, є помилковими, у зв'язку з чим оскаржувані рішення і постанова підлягають скасуванню.

Крім того, слід зазначити, що господарськими судами не було надано будь-якої оцінки доводам прокурора щодо порушення інтересів держави, Рівненської міської ради й громадян —мешканців гуртожитку на приватизацію державного житлового фонду внаслідок укладення договору купівлі-продажу державного майна цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Житлобуд-6" від 21.03.1993 р.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа —передачі на новий розгляд до господарсько го суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання заступника прокурора Рівненської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2008 р. у справі №7/276 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2008 р. та рішення господарського суду Рівненської області від 26.09.2007 р. у справі №7/276 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.