Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися,

відповідача 1): Філон В.І. (дов. від 21.07.08, а.с. 57),

відповідача 2): Костишена В.Л. (дов. від 05.11.08),

третьої особи: не з'явилися,

У травні 2008 року Державне підприємство "Укртрансфармація" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека №1 Трансфарм" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, за участю третьої особи Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" в особі Вокзалу станції Київ-Пасажирський про визнання договору № 3964 від 20 грудня 2007 року недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 серпня 2008 року (суддя Сівакова В.В.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивоване посиланням на положення статей 641, 642 Цивільного кодексу України та статтю 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2008 року ( колегією суддів у складі: Андрієнка В.В. – головуючого, Вербицької О.В., Шапрана В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2008 року залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з винесеними судами попередніх інстанцій судовими актами, Державне підприємство "Укртрансфармація" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій положень статей 16, 216, 229 та 230 Цивільного кодексу України.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 28.04.99 між Державним територіально-галузевим об"єднанням "Південно-західна залізниця" та Державним підприємством "Госпрозрахункова аптека № 1 ст. Київ" було укладено договір оренди державного майна № 2/99, за умовами якого, орендодавець зобов'язався передати, а орендар –прийняти у платне орендне користування приміщення та частину будівлі головного вокзалу, загальною площею 19, 1 кв.м., що знаходяться на балансі станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця". Строк дії вказаного договору визначений з 01.12.98 по 01.12.04. Між відповідачами і третьою особою 20.12.07 було укладено договір оренди № 3964 про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна № 2/99, згідно з яким, другий відповідач та третя особа зобов'язалися передати, а перший відповідач –прийняти в стокове платне користування державне нерухоме майно з метою розміщення аптечного пункту, загальною площею 25,63 грн, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Привокзальна площа, 1. Пунктом 11.2 договору № 3964 сторони передбачили, що з моменту підписання зазначеного договору договір № 2/99 втрачає чинність.

Предметом позову у даному випадку є вимога Державного підприємства "Укртрансфармація" до ТОВ "Аптека № 1 Трансфарм" про визнання договору № 3964 від 20.12.07 про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна № 2/99 від 28.04.99 недійсним. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 названого Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеним цивільним законодавством. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до приписів статті 761 Цивільного кодексу України право передачі майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Судами обох інстанцій установлено, що ДП "Трансформація" не є правонаступником реорганізованого ДП "Госпрозрахункова аптека № 1 ст. Київ", а відтак укладений договір оренди № 3964 про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна № 2/99 не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу до господарського суду вправі звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оскаржується. За змістом даної норми порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє суд повинен відмовити у позові. Касаційна інстанція зазначає, що у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, позивачами можуть виступати сторони за договором, а також будь-які підприємства, установи, організації, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. Враховуючи те, що позивач належними засобами доказування не довів, що він є правонаступником ДП "Госпрозрахункова аптека № 1 ст. Київ" як сторона за договором № 2/99 (орендар), колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що права і інтереси Державного підприємства "Укртрансфармація" відповідачами порушені не були.

За таких обставин господарські суди обох інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано відмовили у позові.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укртрансфармація" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07 жовтня 2008 року у справі Господарського суду м. Києва № 3/264 - залишити без змін.