У зв'язку з включенням судді Першикова Є.В. у робочу групу з відрядженням за межі м.Києва, в тому числі й на дату, визначену в ухвалі від 10.12.08, ухвалою від 29.12.08 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 05.02.09.

Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 05.02.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 05.02.09 представники Агрофірми та ЖЕКу не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 05.02.09 повідомлень щодо неможливості участі у такому судовому засіданні до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, за участі представника відповідачів.

Про вказані обставини представника Міськради та Виконкому було повідомлено на початку судового засідання 05.02.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05.02.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 20.06.08 господарського суду Херсонської області (суддя Лисенко Н.В.) позовні вимоги Агрофірми задоволено.

За Агрофірмою визнано право власності на нежилі приміщення:

- нежитлове приміщення площею 33,00 м2 першого поверху будинку № 185 по вул.1-го Травня в м.Бериславі Херсонської області;

- нежитлове приміщення площею 166,3 м2 цокольного поверху будинку № 185 по вул.1-го Травня в м.Бериславі Херсонської області;

- нежитлове приміщення площею 136,8 м2 першого поверху будинку № 237 по вул.1-го Травня в м.Бериславі Херсонської області;

- нежитлові приміщення першого поверху площею 97,6 м2 будинку № 237 по вул.1-го Травня в м.Бериславі Херсонської області;

- нежитлове приміщення банно-прального комплексу розташованого за адресою: Херсонська область, м.Берислав, вул.1-го Травня, 231, площею 870,00 м2.

Вказане рішення місцевого суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що з моменту заволодіння спірними об'єктами нерухомості Агрофірма відкрито користується ними понад 10 років та фактично володіє та користується даними об'єктами на даний час.

Постановою від 24.09.08 Запорізького апеляційного господарського суду рішення від 20.06.08 господарського суду Херсонської області скасовано.

В задоволенні позовних вимог відмовлено.

З Агрофірми на користь Міськради стягнуто 472,94 грн. державного мита по розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

При винесенні постанови апеляційний суд врахував, що згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) інститут набувальної давності розповсюджується лише на випадки, які мали місце з дня набранням чинності цим Кодексом, а також за три роки до набрання ним чинності, тобто відлік строків про які йдеться в ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України може розпочинатися з 01.01.01, а тому визнання права власності за набувальною давністю може мати місце не раніше 01.01.2011.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Агрофірма звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 24.09.08 Запорізького апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 20.06.08 господарського суду Херсонської області залишити без змін.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 41 Конституції України, ст. 26, ч. 5 ст. 48, ст. 49 Закону України "Про власність" (що діяв на момент отримання Агрофірмою спірного майна), п. 1 ч. 2 ст. 16, ст.ст. 321, 328, 334, 344, 392 Цивільного кодексу України, ст. 128 Цивільного кодексу УРСР.

Міськрада у своєму відзиві на касаційну скаргу щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Агрофірми залишити без задоволення, а оскаржену постанову –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, за актом приймання-передачі від 07.07.94 Бериславська райспоживспілка передала Консервному кооперативному заводу "Прогрес", який згодом було перетворено в приватну сільськогосподарську агрофірму "Прогрес", нерухоме майно, а саме: підсобні приміщення гастроному по вул.1-го Травня, 185 та гастроному з підсобним приміщенням по вул.1-го Травня, 237, загальними площами 214,6 м2 та 245 м2 відповідно. При цьому, встановлено, що в акті про передачу було зазначено, що об'єкти потребують капітального ремонту, а саме: заміни дверей, вікон, підлог, освітлення, опалення. Крім того, судами встановлено, що листом від 17.06.94 Бериславська райспоживспілка відмовилась від вказаного нерухомого майна на користь Агрофірми.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в подальшому, за договором від 20.12.95 виробничо-кооперативне державне підприємство "Чайка" передало, а консервний кооперативний завод "Прогрес" (правонаступником якого є Агрофірма) прийняв банно-пральний комплекс з метою задоволення потреб населення в побутових послугах. Разом з тим, судами встановлено, що п. 2.1 вказаного договору було передбачено, що банно-пральний комплекс передається в постійне користування з правом його переобладнання і реконструкції, за актом приймання-передачі, та згідно з п. 3.2.2 цього договору завод "Прогрес" взяв на себе зобов'язання фінансувати утримання банно-прального комплексу за власний рахунок.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на виконання договору від 20.12.95 сторонами було складено акт приймання-передачі від 20.12.95, згідно якого ВКДП "Чайка" передало Агрофірмі банно-пральний комплекс, що знаходиться по вул.1-го Травня, 218 в м.Берислав, загальною площею 870,00 м2, та в цьому акті зазначено, що будівля потребує капітального ремонту: відсутня котельня, водопровід та опалення потребують заміни.

При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами встановлено, що у 1996 році Агрофірмою здійснювався капітальний ремонт вказаних приміщень на суми 159 950,00 грн. та 304 306,00 грн.

Крім того, встановлено, що в період з 1997 по 2005 рік Агрофірма одержувала від Управління з питань торгівлі та Виконкому Міськради погодження на розташування у спірних приміщеннях об'єктів торгівлі та побутового обслуговування населення, що підтверджується наказами Управління з питань торгівлі № 80 від 15.04.97, № 81 від 15.04.97, № 636 від 04.11.99, та рішеннями Виконкому № 48 від 16.04.97, № 102 від 21.10.99 № 19 від 30.03.01, № 72 від 04.06.04 та № 60 від 24.05.05.

Натомість, матеріалами справи підтверджено, що 27.02.07 Виконкомом прийнято рішення № 21 "Про матеріали з питань будівництва та архітектури", яким, серед іншого, за Міськрадою визнано право власності на об'єкти нерухомого майна згідно переліку, що додається до цього рішення, у т.ч. на: вбудовані в житловий будинок нежитлові приміщення, розташовані по вул.1-го Травня, 185 в м.Бериславі (магазин, перукарня, зал ігрових автоматів); вбудовані в житловий будинок нежитлові приміщення, розташовані по вул.1-го Травня, 237 в м.Бериславі (аптека, кафе, перукарня, магазин); цілісний майновий комплекс –"Банно-пральний комбінат", розташований по вул.1-го Травня, 231 в м.Бериславі.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на підставі рішення Виконкому № 21 від 27.02.07 Міськрадою були видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.04.07 та від 02.04.07 у т.ч.: на вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху, А, 166,3 м2, розташовані по вул.1-го Травня, 185 в м.Бериславі Херсонської області; на вбудоване нежитлове приміщення 1-го поверху, А, 33,0 м2, розташоване по вул.1-го Травня, 185 в м.Бериславі Херсонської області; на вбудовані нежитлові приміщення 1-го поверху, А, 136,8 м2, розташовані по вул.1-го Травня, 237 в м.Бериславі Херсонської області, та власником зазначених об'єктів визначена Міськрада (форма власності –комунальна).

Судами першої та апеляційної інстанцій враховано, що Агрофірма звернувшись з позовом у даній справі свої вимоги обґрунтовує тим, що вона відкрито володіє та користується спірним майном понад 10 років, таке майно їй було передано у безстрокове користування, та Агрофірмою за тривалий час користування спірним майном зроблено значні невід'ємні поліпшення такого майна.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що наказом представництва Фонду державного майна України у Бериславському районі № 11-П від 15.09.95 було зареєстровано товариство покупців членів трудового колективу виробничо-комерційного державного підприємства по наданню побутових послуг "Чайка" (далі –ВКДП "Чайка"), а наказом зазначеного представництва ФДМУ № 11-П від 20.09.95 видано дозвіл на приватизацію ВКДП "Чайка".

Також, на підставі наданих сторонами доказів у справі, встановлено, що листом від 21.09.95 № 88 начальник представництва ФДМУ у Бериславському районі повідомив керівника ВКДП "Чайка" про те, що у зв'язку з прийняттям представництвом ФДМУ у Бериславському районі рішення про приватизацію підприємства, у відповідності з п. 4 ст. 12 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" по відношенню до цього підприємства припиняється чинність ч.ч. 3, 5, 6 ст. 10, ч.ч. 1, 3 ст. 12, ч. 2 ст. 24, ч. 3 ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні" у частинах купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безплатно, списання майна, у частині придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки. Цим же листом повідомлялось про те, що якщо відповідні дії потрібні для ефективного функціонування підприємства, вони можуть з дійснюватися тільки з дозволу представництва ФДМУ у Бериславському районі.

Судами встановлено, що відповідно до протоколу засідання конкурсної комісії з продажу майна ВКДП "Чайка" від 25.12.95 № 3 враховуючи те, що початкова ціна ВКДП "Чайка" надто велика для викупу трудовим колективом, а також те, що не поступило жодної заяви на участь у конкурсі, було запропоновано внести пропозиції до районної державної адміністрації про виділення із складу ВКДП "Чайка" її структурні підрозділи, у т.ч.: банно-пральний комбінат передати на баланс Міськради. У зв'язку з зазначеним наказом представництва ФДМУ у Бериславському районі № 112-П від 29.12.95 виділено зі складу ВКДП "Чайка" певні структурні підрозділи, у т.ч. банно-пральний комбінат.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що наказом представництва ФДМУ у Бериславському районі № 114-П від 29.12.95 інвентаризаційній комісії було наказано в строк до 15.01.96 провести інвентаризацію структурних підрозділів ВКДП "Чайка" та скласти розподільний баланс станом на 01.01.96; результати інвентаризації банно-прального комбінату до 20.01.96 передати на баланс Міськради.

Крім того, встановлено, що відповідно до розпорядження голови Бериславської районної державної адміністрації № 91 від 29.12.95 "Про проведення відокремлення структурних підрозділів виробничо-комерційного державного підприємства по наданню побутових послуг "Чайка", із складу ВКДП "Чайка" виділено банно-пральний комбінат, який пере дано в комунальну власність Міськради, а розпорядженням Виконкому № 12 від 15.03.96 будівля банно-прального комбінату по вул.1-го Травня, 231 в м.Бериславі була оприходувана по бухгалтерському обліку Міськради.

На підставі наданих сторонами доказів у справі судами встановлено, що 19.06.96 між Виконкомом (Орендодавець) і Агрофірмою (Орендар) було укладено договір оренди приміщення банно-грального комплексу, строком на 15 років.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.91 № 311 (311-91-п) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць" та згідно рішення Виконкому № 49 від 03.05.92 "Про розмежування комунального майна, переданого у власність районної Ради народних депутатів і власністю міської, селищної і сільських Рад народних депутатів", в комунальну власність територіальної громади м.Берислава передано, серед іншого, житловий фонд м.Берислава.

У зв'язку з зазначеним 27.02.04 Міськрадою було прийнято рішення № 203, яким затверджено перелік об'єктів комунальної власності Бериславської міської територіальної громади станом на 01.02.04, згідно додатку. При цьому, судами встановлено, що в переліку об'єктів комунальної власності Бериславської міської територіальної громади станом на 01.02.04 значиться, серед іншого, нежитлова будівля (банно-пральний комбінат) по вул.1-го Травня, 231; нежитлові приміщення по вул.1-го Травня, 185; нежитлові приміщення по вул.1-го Травня, 237 в м.Бериславі.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.01.96, 01.01.97 та 31.12.97 між Житлово-експлуатаційним комбінатом-1, який в подальшому був перейменований в КП "Бериславська житлово-експлуатаційпа контора № 1" (Орендодавець), та Агрофірмою (Орендар) були підписані 4 договори оренди нежитлових приміщень, за якими Агрофірма прийняла в оренду наступні об'єкти: магазин площею 129,6 м2 в м.Бериславі по вул.1-го Травня, 185; магазин площею 85,0 м2 в м.Бериславі по вул.1-го Травня, 185; магазин "Темп" площею 127,2 м2 в м.Бериславі по вул.1-го Травня, 237; кафе "2000" площею 117,8 м2 в м.Бериславі по вул.1-го Травня, 237.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням від 01.02.08 господарського суду Херсонської області вказані договори оренди було визнано неукладеними.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб‘єктів права власності. Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що правові підстави набуття права власності визначено у гл. 24 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Одним із шляхів набуття права власності гл. 24 Цивільного кодексу України (435-15) визначає набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Так, ст. 344 цього Кодексу визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Юридичний аналіз зазначеної правової норми свідчить, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності.

Крім того, ознакою володіння, яка є необхідною для набуття права власності на річ за набувальною давністю є добросовісність володіння –володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що гл. 24 Цивільного кодексу України (435-15) також передбачає набуття права власності на нову та перероблену речі.

Так, за змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

При цьому, встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ст. 332 Цивільного кодексу України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що враховуючи той факт, що як судом першої, так і судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні приміщення передавались Агрофірмі у 1994 та 1995 роках у стані, що потребували капітального ремонту, то вирішуючи даний спір попередні судові інстанції мали надати правову оцінку питанням зношеності таких приміщень на момент передачі Агрофірмі, правомірності здійснення Агрофірмою поліпшень, та здійсненого Агрофірмою обсягу таких поліпшень і їх наслідків.

Крім того, судам необхідно надати правову оцінку питанню чинності рішень Виконкому та Міськради, якими спірне майно визнано комунальною власністю територіальної громади м.Берислав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі судові рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу приватної сільськогосподарської агрофірми "Прогрес" № 377 від 23.10.08 задовольнити частково.

Рішення від 20.06.08 господарського суду Херсонської області та постанову від 24.09.08 Запорізького апеляційного господарського суду у справі № 2/250-ПН-07 господарського суду Херсонської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.