Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.04.2008 (суддя Гандюкова Л.П.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.06.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Яценко О.М., суддів Кагітіної Л.П., Хуторного В.М.) в задоволенні позовних вимог Приватного підприємця ОСОБА_1. про стягнення з Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області заборгованості в сумі 22650 грн. за договорами оренди майна і надання послуг відмовлено.

Рішення та постанова у справі мотивовані безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Приватний підприємець ОСОБА_1. з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення та постанова у справі прийняті внаслідок порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 22, 32, 43 ГПК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 759, 762, 901, 903 ЦК України.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що позовні вимоги про стягнення з Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області заборгованості в сумі 22650 грн. ґрунтуються на умовах взаємопов'язаних між собою договорів, зокрема, договору б/н, б/д про оренду відповідачем належного позивачеві майна (діагностичне обладнання та контрольно-вимірювальні прилади для перевірки технічного стану автотранспортних засобів під час проведення їх технічного огляду), на якому робітники позивача виконують роботи з надання відповідачеві послуг за договором № 52 від 01.04.2005 щодо здійснення перевірки технічного стану транспортних засобів, які до нього направляє відповідач.

За умовами зазначених договорів відповідач сплачує позивачеві орендну плату за експлуатацію діагностичного обладнання та контрольно-вимірювальних приладів в розмірі 17% від сум, що надійшли за проведення діагностики фактичної кількості транспортних засобів, а за надані послуги -в сумі, що дорівнює 18,5% від загальної суми, що надходить на рахунок відповідача від власників транспортних засобів, які проходять технічний огляд у позивача за направленням відповідача.

Сплата орендних платежів і платежів за надані послуги обумовлюється складенням між сторонами актів виконаних робіт.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на те, що згідно акту від 08.09.2004 заборгованість по орендній платі становить 10265 грн., а за надані послуги -12385 грн., виходячи з загальної суми 66946 грн. отриманих відповідачем за надані позивачем послуги (66946 х 18,5% = 12385 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позовну, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позовних вимог, встановивши відсутність у позивача належних і допустимих доказів на їх підтвердження, в т.ч. оригіналів договорів, актів виконаних робіт, документів про надходження на рахунок відповідача від власників транспортних засобів конкретних сум, які є базою для розрахунку належної позивачеві плати, документів про фактичну кількість транспортних засобів, направлених відповідачем для проходження технічного огляду у позивача тощо.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає доводи касаційної скарги такими, що їх не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу і переоцінити обставини справи, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких умов, посилання скаржника на акт від 08.09.2004, яким, на його думку, підтверджується заборгованість відповідача з орендної плати в сумі 10265 грн., а також на сумісний акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2005, згідно якого відповідач підтверджує заборгованість в сумі 12196,31 грн., колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці акти не є актами виконаних робіт, при цьому, актом від 08.09.2004 зафіксовано перевірку 1776 автомобілів за період квітень-серпень 2004 р. на суму 10265,28 грн., а не орендну плату за експлуатацію діагностичного обладнання та контрольно-вимірювальних приладів в розмірі 17% від сум, що надійшли відповідачеві за проведення діагностики фактичної кількості транспортних засобів, а щодо акту звірки станом на 01.11.2005, то сам по собі він не засвідчує ні факту надання послуг, ані надходження за них оплати на рахунок відповідача, при цьому, невідомо заборгованості за яким договором він стосується.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджувати іншими засобами.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідчені копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Втім, в порушення зазначених процесуальних вимог, позивач, не дивлячись на тривалий час розгляду справи в судах всіх інстанцій і численні вимоги суду щодо надання необхідних документів, в т.ч. в оригіналах, не спромігся довести належними і допустимими доказами ні наявності договірних правовідносин з відповідачем, ані належного виконання власних зобов'язань та відповідно їх порушення відповідачем.

Посилання скаржника на незадоволення судом його клопотань про витребування відповідних документів і доказів від відповідача, колегія суддів сприймає критично з огляду на обов'язок саме позивача довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги не підлягають задоволенню через відсутність доказів щодо їх підставності та ґрунтовності.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.