розглянувши касаційну скаргу ТОВ "ФОЗЗІ ОСТ" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.10.08р.

у справі № 10/503/07

за позовом ТОВ "ФОЗЗІ ОСТ", м. Дніпропетровськ

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Оріхів Запорізької області

про стягнення 16 567,52грн.

У серпні 2007 року ТОВ "ФОЗЗІ ОСТ" звернулось до господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 16 567,52грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.10.2007 року позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено розмір заборгованості відповідача за товарно-матеріальні цінності, які були передані на виконання договорів купівлі-продажу, укладених між сторонами.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.10.2008 року рішення місцевого господарського суду від 30.10.2007 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.10.2008 року позивач подав касаційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції 30.10.2007 року.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування норм процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.04.2002 року сторони у справі уклали договір продажу № 124, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язався передати, а відповідач (покупець) -прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, передбачених договором.

18.02.2004 року сторони у справі уклали договір продажу № 101/12-04, відповідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язався передати, а відповідач (покупець) -прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, передбачених договором.

Зі змісту зазначених договорів вбачається, що асортимент, кількість і ціна товару на кожну конкретну партію зазначається у накладних на поставлений товар. Окрім того, вказаними договорами сторони встановили, що покупець при отриманні товару та/або документів на товар повинен надати довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей або інший цивільно-правовий документ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 16567,52 грн. заборгованості за товарно-матеріальні цінності, які були передані позивачем, але не сплачені відповідачем. Обґрунтовуючи розмір вказаної заборгованості, позивач зазначив, що на виконання укладених між сторонами договорів продажу, він передав відповідачу товар на загальну суму 102479,77 грн., з якої відповідачем оплачено лише 85912,25 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі наданих позивачем видаткових накладних як доказів передачі товарно-матеріальних цінностей, встановив, що вказаними накладними підтверджується передача товару лише на суму 63755,99 грн. За таких обставин та з урахуванням того, що на рахунок позивача за відпущений товар перераховано 85912,25 грн., тобто суму, у розмірі більшому, ніж було доведено позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача щодо неможливості підтвердити передачу відповідачу товару на заявлену суму через закінчення терміну зберігання та оплату видаткових накладних з огляду на те, що недоведеність позивачем допустимими доказами факту передачі товару є підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що підставою позовних вимог є дві останні частково сплачені видаткові накладні не спростовують вказаних висновків суду апеляційної інстанції, оскільки, з зазначених документів не вбачається, на виконання якого договору вони складені, а позивачем не доведено, на підставі якого саме договору виник борг відповідача.

Враховуючи вище викладене, судова колегія вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного та керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України