У квітні 2008 року суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1звернулась до господарського суду з позовом до комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів" про стягнення 2772,08 грн. боргу за договором № 38 від 16.02.2006 року, 236,27 грн. пені, 147,40 грн. 3% річних, 931,66 грн. інфляційних, 117841,90 грн. заборгованості за договором № 39 від 16.02.2006 року, 10044 грн. пені, 6266,59 грн. 3% річних, 39594,88 грн. інфляційних, всього 177834,78 грн.

27.05.2008 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 120613,98грн. основного боргу за договорами № 38, № 39 від 16.02.2006 року, 10291,59грн. пені, 6388,37грн. 3% річних, 49860,83грн. інфляційних, всього 187154,77грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав про наявність у відповідача заборгованості по оплаті виконаних робіт з вивезення та захоронення відходів, виконаних відповідно до договору № 38 та № 39 від 16.02.2006 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2. та укладення між ним, як первісним кредитором, та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1., як новим кредитором, договорів про уступку права вимоги № 230 та № 236 від 01.12.2006 р. Сума основної заборгованості за договором № 38 від 16.02.2006 року складає 2772,08 грн., а за договором № 39 від 16.02.2006 року -117841,90 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.07.2008 року у справі № 07/97-08 (суддя Інте Т.В.) у задоволенні позову відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 року (судді: Карабань І.С. - головуючий, Бабакова Л.М., Олійник В.Ф.) рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2008 року залишено без змін з тих же підстав.

У касаційній скарзі суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1просить рішення господарського суду Харківської області та постанову Харківського апеляційного господарського суду скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.02.2006 року між комунальним підприємством "Комплекс з вивозу побутових відходів" (замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2. (виконавець) укладено договір № 38 на виконання робіт з вивезення побутових відходів, відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався на власний ризик виконати відповідно до умов договору № 38 та договору № 20 від 15.02.2006 року, укладеному між комунальним підприємством "Комплекс з вивозу побутових відходів" та головним управлінням житлово-комунального господарства м. Харкова, роботи з вивезення твердих побутових відходів (далі - ТПВ) від будинків місцевих рад та житлово-будівельних кооперативів, житлових кооперативів, товариств співвласників багатоквартирних будинків у м. Харкові згідно з переліком, вказаним в додатку №1 до договору № 38, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

16.02.2006 року між комунальним підприємством "Комплекс з вивозу побутових відходів" (замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2. (виконавець) укладено договір № 39 на виконання робіт з вивезення побутових відходів з приватного сектору у місті Харкові.

Відповідно до умов договору № 39 замовник доручив, а виконавець зобов'язався на власний ризик виконати відповідно до умов договору № 39 та договору № 19 від 15.02.2006 року, укладеному між комунальним підприємством "Комплекс з вивозу побутових відходів" та головним управлінням житлово-комунального господарства м. Харкова, роботи з вивезення ТПВ від будинків приватного сектору Жовтневого району м. Харкова, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

Строк виконання всього обсягу робіт -30.06.2006 року (п.5.3 договорів № 38 та № 39 від 16.02.2006 року).

Умовами п.7.3 договорів № 38 та № 39 від 16.02.2006 року передбачено, що приймання виконаних робіт та підписання акту здійснюється уповноваженими представниками фізичної особи-підприємця ОСОБА_2., відповідача та відповідного районного виконавчого комітету, представника підприємства по захороненню твердих побутових відходів.

Жодна із сторін не має права передавати свої права за договором третій стороні без письмової згоди другої сторони (п.10.3 договорів № 38 та № 39 від 16.02.2006 року).

01.12.2006 року між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2. (первісний кредитор) та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1. (новий кредитор) укладено договори про уступку права вимоги № 230 та № 236, які були підписані позивачем, фізичною особою підприємцем ОСОБА_2. та відповідачем і скріплені їх печатками.

Згідно з умовами даних договорів фізична особа підприємець ОСОБА_2. уступив позивачу право вимоги на одержання від відповідача заборгованості у розмірі 117841,90грн. та у розмірі 2772,08грн., що виникла з договорів № 38 та № 39 від 16.02.2006 року.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення основної суми боргу, пені, 3% річних та інфляційних, мотивуючи це тим, що позивач не надав доказів виконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2. (виконавцем) умов договорів № 38 та № 39 від 16.02.2006 року, а акти здачі-приймання послуг не прийняв до уваги, оскільки підпис директора замовника на договорах візуально інший, ніж той, що міститься у актах здачі-приймання послуг.

Посилання позивача на підтвердження факту наявності заборгованості підписанням акту звірки розрахунків господарським судом відхилено з огляду на те, що зобов'язання не виникає з акту звірки розрахунків.

Крім того, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що виконавець у порушення вимог п. 10.3 договорів № 38 та № 39 від 16.02.2006 року не отримав письмової згоди відповідача на передачу права вимоги позивачу.

Разом з тим, такі висновки господарських судів є передчасними та не грунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Висновок господарського суду апеляційної інстанції про відсутність згоди відповідача на уступку права вимоги боргу не грунтується на доказах, наявних в матеріалах справи. Зокрема, у договорах про уступку права вимоги № 230, № 236 від 01.12.2006 р. є відмітка про те, що боржник належним чином повідомлений про дані договори, яка засвідчена підписом уповноваженої особи боржника та печаткою підприємства. Жодних застережень, заперечень чи зауважень відповідач, підписуючи договори № 230 та № 236, не вказав.

Господарські суди не звернули увагу на те, що підписуючи акти звірки розрахунків за договорами № 38 та № 39 від 16.02.2006 року станом на 31.10.2006 року, відповідач визнав факт наявності в нього заборгованості перед первісним кредитором. Акти звірки розрахунків підписано представниками замовника та виконавця послуг, скріплено їх печатками, без заперечень чи зауважень.

Водночас, неправомірним є посилання господарського суду на те, що акти здачі-приймання послуг за договорами № 38 та № 39 від 16.02.2006 року (а.с. 70-83) не підтверджують факту прийняття послуг та їх обсяг, адже зазначені акти підписано замовником (відповідачем) та виконавцем послуг, скріплено їх печатками.

Господарський суд також не врахував те, що відповідач здійснив частковий розрахунок за послуги, прийняті за актами здачі-приймання послуг за договорами № 38 та № 39 від 16.02.2006 року, тобто визнавав їх доказами факту надання послуг.

Згідно ст. ст. - 111-5, - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому постанова апеляційного господарського суду, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно з'ясувати вимоги позивача, заперечення відповідача, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.07.2008 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 року у справі №07/97-08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.