Ухвалою від 09.01.09 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства № 4068 від 30.10.08 була прийнята до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.02.09. Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. - 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 05.02.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 05.02.09 представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 05.02.09 повідомлень щодо неможливості участі у такому судовому засіданні до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу поштою, в установленому законом порядку.

Рішенням від 11.06.08 господарського суду міста Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги Підприємця задоволено повністю.

З Товариства на користь Підприємця стягнуто 4 799,00 грн. основного боргу, 11 999,01 грн. пені за прострочку платежу, 5 000,00 грн. штрафу,

217,98 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Постановою від 30.09.08 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Кондес Л.О., суддів -Куровського С.В., Михальської Ю.Б.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 11.06.08 господарського суду міста Києва -без змін.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасного перерахування платежів Товариством на виконання умов договору оренди приміщення, укладеного з Підприємцем, у зв'язку з чим у Товариства утворилась заборгованість, на яку нараховано штрафні санкції.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить зазначені рішення скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Підприємцю відмовити в частині стягнення 11 097,56 грн.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 538, п. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, Товариство вважає, що судами було невірно розтлумачено зміст договору оренди та додаткової угоди до цього договору.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 05.02.09 від Підприємця письмовий відзив на касаційну скаргу Товариства не надійшов, разом з тим згідно ст. - 111-2 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 20.07.05 між Підприємцем та Товариством було укладено договір оренди приміщення (далі -Договір), відповідно до п. 1.1 якого Підприємець передав в оренду Товариству приміщення загальною площею 45 м-2 в будинку № 52 (офіс) по вул.Соборній в м.Вінниця, що підтверджується актом прийому-передачі приміщення від 20.07.05.

Судами встановлено, що в п. 3.1 Договору сторони передбачили, що термін оренди складає 350 днів з моменту прийняття приміщення в оренду за актом приймання, проте 01.07.06 між сторонами була підписана Додаткова угода до Договору (далі -Додаткова угода), відповідно до умов якої термін дії Договору складає 360 днів з моменту підписання даної угоди.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з п.п. 5.1, 5.3 Договору розмір орендної плати на момент підписання акту прийому-передачі склав 3 410,00 грн. на місяць, яку Товариство має сплачувати один раз до 10 числа поточного місяця.

Також, встановлено, у п. 4.3 сторони визначили, що орендар (Товариство) має право відмовитися від даного Договору, попередивши орендодавця (Підприємця) в термін один місяць.

Вирішуючи спір попередні судові інстанції встановили, що листом від 14.09.07 за вих. № 3021 Товариство повідомило Підприємця про відмову від Договору та намір розірвати його, зважаючи на викладене, місцевий та апеляційний суди прийшли до висновку про те, що Договір припинив свою дію з 14.10.07.

Разом з тим, на підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що за період з березня по 14.10.07 Товариством в порушення умов Договору не було своєчасно здійснено перерахування орендних платежів, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Підприємцем по орендній платі у сумі 4 799,00 грн.

Також, місцевий та апеляційний суди встановили, що Додатковою угодою від 13.09.08 до Договору сторони доповнили п. 5 Договору п.п. 5.5 у наступній редакції: "При невиконанні розрахунків в строки, установлені даним договором, тобто до 10 числа поточного місяця за наступний період, орендарю нараховується пеня у розмірі 1% від суми платежу за кожний день прострочення. При невиконанні орендарем своїх зобов'язань по оплаті оренди понад 5 днів після граничного строку оплати оренди, тобто, до 10 числа поточного місяця, орендарю нараховується неустойка у розмірі 1 000,00 грн.".

При вирішенні спору по суті попередні судові інстанції прийшли до висновку про те, що відповідно до даного пункту Додаткової угоди нарахування пені здійснюється не лише в межах 5 днів після граничного строку оплати оренди з подальшим припиненням її нарахуванням, а протягом всього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, та крім нарахування пені після граничного строку оплати оренди (тобто до 10 числа поточного місяця), орендарю також нараховується неустойка у розмірі 1 000,00 грн. При цьому, оцінивши обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, місцевий та апеляційний суди визначили, що таким чином сторони в Додатковій угоді посилили матеріальну відповідальність орендаря перед орендодавцем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

При цьому, місцевий та апеляційний суди взяли до уваги, що в матеріалах справи присутні копії платіжних документів №№ 3485, 3486 від 12.07.06, які підтверджують факт добровільного перерахування Товариством суми штрафних санкцій за порушення умов Договору за попередні періоди.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правове визначення основних положень, що регулюють правовідносини найму (оренди) встановлено гл. 58 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, відповідно до приписів ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, умовами Додаткової угоди від 13.09.08 до Договору оренди приміщення сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання по сплаті орендних платежів.

Щодо доводів скаржника про невірне тлумачення судами положень Договору та Додаткової угоди до нього, то такі твердження не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки, як вбачається із змісту оскаржених судових рішень, при оцінці умов згаданих угод суди керувались вимогами ч. 1 ст. 637, ч.ч. 3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України. Водночас, у разі, якщо Товариство заперечує, що на момент підписання вказаних угод справжня воля особи, яка вчинила правочин, була іншою, ніж це визначає контрагент, то Товариство не було позбавлено права вирішити дане питання в порядку передбаченому ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України, проте доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.