11 жовтня 2006 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Квіти Львова" (далі - ВАТ) до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У лютому 2005 р. ВАТ звернулось у господарський суд Львівської області з позовом до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку.

Заявлені вимоги обґрунтовувалися тим, що відповідач на порушення вимог ст. 23 Закону від 14 травня 1992 р. N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) донарахував земельний податок після ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Господарський суд Львівської області рішенням від 22 лютого 2005 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 4 травня 2005 р. та постановою Вищого господарського суду України від 3 серпня 2005 р., позовні вимоги ВАТ задовольнив повністю.

Посилаючись на ч. 1 ст. 23 Закону, суди зазначили, що визначення позивачеві податкового зобов'язання зі сплати земельного податку є неправомірним, оскільки з дня ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у нього не можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків та зборів.

У скарзі про перегляд судових рішень у цій справі за винятковими обставинами, яка подана відповідно до п. 7 розд. VII КАС, ДПІ зазначає, що висновки судів ґрунтуються на неправильному тлумаченні застосованої норми права.

Вирішуючи питання про можливість чи неможливість виникнення у суб'єкта господарювання зобов'язань після ухвалення постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, Верховний Суд України виходить із такого.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та ГК.

Юридичною особою, за визначенням, даним у ст. 80 ЦК, є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Підставою для вилучення суб'єкта господарювання з державного реєстру відповідно до ст. 59 ГК є скасування державної реєстрації. Суб'єкт господарювання втрачає статус юридичної особи і вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.

Ліквідаційна процедура допускає підприємницьку діяльність, яка зводиться до закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу (ч. 1 ст. 23 Закону), передбачає можливість укладення угод (ст. 30 Закону) і таке інше.

З огляду на викладене, ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не позбавляє суб'єкта господарювання здатності мати цивільні права та обов'язки.

У ч. 1 ст. 23 Закону зазначено, що з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Враховуючи наведене, Верховний Суд України дійшов висновку, що у суб'єкта господарювання після ухвалення постанови про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів, але не може здійснюватися нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості.

Зважаючи на те, що в цій справі суди допустили неправильне застосування норми матеріального права, ухвалені рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 244 КАС, колегія суддів Судової палати постановила:

Скаргу ДПІ задовольнити.

Рішення господарського суду Львівської області від 22 лютого 2005 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 4 травня 2005 р. та постанову Вищого господарського суду України від 3 серпня 2005 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.