У липні 2008 року Виробниче підприємство "Будівельник" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої та залученої до матеріалів справи 17.07.2008) до Хмельницького комунального підприємства "Спецкомунтранс" (далі –відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача майна, набутого без достатньої правової підстави:

- залізобетонні заборні плити в кількості 100 штук загальною вартістю 29600,00 грн.;

- фундаментні залізобетонні блоки стрічкового типу "ФС-4" у кількості 119 штук загальною вартістю 13175,72 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 01.08.2008 у справі №19/2462 (суддя Розізнана І.В.) у позові відмовлено повністю.

Підставою для відмови у позові став пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем та третьою особою; відмовляючи у задоволенні позову судом також прийнято до уваги те, що позивачем, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 17.07.2008, ставиться вимога про стягнення з відповідача майна, при цьому правовою підставою такої вимоги є ст. 1212 ЦК України, відповідно до наведеної статті особа вправі заявляти вимоги про повернення даного майна, або ж вимоги, перелік яких наведений у п. 3 даної статті, тоді як обраний позивачем спосіб захисту, а саме стягнення майна, не передбачений ані ст. 1212, ані ст. 16 ЦК України. Суд також прийшов до висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що він є власником майна, яке перебуває у володінні відповідача та оприбутковано ним, накладні від 01.11.2000 та від 15.12.2000, на які посилається позивач, свідчать лише про те, що він отримав будівельні матеріали, наділені родовими ознаками, в той час, як з доказів, наданих відповідачем вбачається, що ним оприбутковано на баланс підприємства як зовнішній благоустрій огорожу із залізобетонних плит розміром 2,5х3м в кількості 89 шт. на суму 16972,30 грн., 41 шт. бетонних блоків на суму 1476,00 грн., в свою чергу, позивач просить суд стягнути з відповідача 100 шт. залізобетонних плит і 119 шт. залізобетонних блоків.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.11.2008 у справі №19/2462 (колегія суддів у складі: Іоннікова І.А., Веденяпін О.А., Черпак Ю.К.) рішення господарського суду Хмельницької області від 01.08.2008 залишено без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

Апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено факту, що він є власником майна, яке перебуває у відповідача, а також не надано доказів про те, що ним встановлювались плити і в якій кількості, на земельній ділянці площею 0,68 га, у зв'язку із чим слід відмовити у позові.

Проте, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого господарського суду, що підставою для відмови у позові слід вважати пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки позовна давність безпосередньо пов'язана із формою захисту порушених прав, однак, в даній ситуації права позивача не можуть вважатись порушеними, оскільки позивач не довів, що саме він є власником спірного майна.

Також суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого господарського суду, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом стягнення майна не передбачений ані ст. 1212, ані ст. 16 ЦК України, оскільки даний висновок спростовується положеннями ст. 15 ЦК України, в той час, як неправильне формулювання позивачем позовних вимог не є підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі №19/2462 судові рішення, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх судових інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відзиви на касаційну скаргу від відповідача та третьої особи не надходили, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник третьої особи у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись із даним позовом, позивач посилається на те, що відповідач, оприбуткувавши 12.09.2006 майно (будівельні матеріали), що знаходяться на території полігону твердих побутових відходів м. Хмельницького, набув це майно без достатньої правової підстави. В той час, як відповідно до положень ст. ст. 206, 208 ЦК України достатньою правовою підставою для передання та/або отримання майна (товару, матеріалів) юридичною особою є наявність відповідного договору, який укладено в письмовій формі.

Позивач зазначає, що той факт, що відповідач набув та утримує у себе спірне майно без достатньої правової підстави підтверджується тим, що відносно спірних залізобетонних плит та блоків відповідач не укладав жодних договорів (що не заперечується відповідачем).

При цьому, той факт, що спірні залізобетонні плити та блоки були придбані позивачем підтверджується накладними від 01.11.2000 та від 15.12.2000 (копії наявні в матеріалах справи), монтаж плит та блоків здійснювався власними силами позивача, що підтверджується локальним кошторисом, розробленим на проведення таких робіт. Крім того, факт монтажу спірних плит та блоків підтверджується актом приймання виконаних робіт за травень 2001 року (копія акту додана до матеріалів справи).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення зазначеної глави застосовуються, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, і до відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на таке, при застосуванні вказаних норм підлягає встановленню факт набуття чи збереження майна відповідачем без достатньої правової підстави, а також наявність підстав для повернення майна або його вартості.

Вирішуючи спір у даній справі по суті, судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступні обставини справи та зроблено відповідні висновки:

- на підставі рішення Олешинської сільської ради №9 від 17.12.1997 Виробничому підприємству "Будівельник" (позивач у справі) було надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,68 га для виробничих потреб, про що був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії І-ХМ №000351 від 30.05.2000;

- рішенням господарського суду Хмельницької області від 04.03.2003 у справі №5/517-Н рішення 8 сесії Олешинської сільської ради №9 від 17.12.1997, яким затверджено матеріали інвентаризації і закріплена за позивачем земельна ділянка площею 0,68 га, визнано недійсним;

- 03.04.2003 на адресу позивача КАТП-222-801 було направлено пропозицію про звільнення земельної ділянки або укладення договору її оренди;

- з 19.07.2005 по 20.09.2006 контрольно-ревізійним відділом у м. Хмельницькому та Хмельницькому районі проводилась ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за 2005 рік –І півріччя 2006 року, в процесі якої на вимогу ревізорів згідно з наказом відповідача №164 від 19.07.2006 із змінами, внесеними наказом №199-б від 08.09.2006, на підприємстві проведена вибіркова інвентаризація товарно-матеріальних цінностей на полігоні твердих побутових відходів, за результатами якої комісією прийнято рішення про взяття на баланс підприємства майна, яке перебуває на території полігону, а саме: бетонні бувші у використанні заборні плити розміром 2,5х3м в кількості 89 шт. на суму 16972,30 грн., 41 шт. бетонних блоків на суму 1476,00 грн. та шлагбауми в кількості 2 шт. на суму 200 грн. (протокол засідання інвентаризаційної комісії від 12.09.2006;

- судами встановлено, що на підтвердження того, що позивач є законним власником спірного майна ним подані документи, зокрема, накладні від 01.11.2000 та від 15.12.2000, акт приймання виконаних робіт за травень 2001 року та локальний кошторис, однак, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що дані документи не можуть розглядатись як належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження факту належності спірного майна на праві власності позивачу; тоді як з доказів, наданих відповідачем, вбачається, що ним оприбутковано на баланс підприємства як зовнішній благоустрій огорожу із залізобетонних плит розміром 2,5х3м у кількості 89 шт. на суму 16972,30 грн., 41 шт. бетонних блоків на суму 1476,00 грн.;

- крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що питання встановлення плит на земельній ділянці площею 0,68 га з власником не погоджувалось, дозвіл позивачу на зведення огорожі земельної ділянки не надавався (відповідно до положень Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) ).

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає дані висновки передчасними та такими, що не грунтуються на дослідженні доказів в їх сукупності із врахування всіх обставин справи.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, встановлюється господарським судом на підставі доказів –фактичних даних, що встановлюються певними засобами доказування.

Разом з тим, якщо поданих сторонами доказів недостатньо, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

В порушення зазначених процесуальних норм господарські суди не витребували необхідні документи для з'ясування питання правомірності набуття спірного майна відповідачем (факт оприбуткування спірного майна (його частини) в будь-якому разі не може підтвердити правомірність підстав його набуття останнім), при цьому, не враховано та не надано правової оцінки документам як-то: листу відповідача від 03.04.2003 №265 (а.с. 34), адресованого позивачу, з вимогою звільнити земельну ділянку від виробничих об'єктів та обладнання, акту огляду території від 03.07.2008 (а.с. 57). Дослідження вказаних документів доцільне з метою встановлення позиції відповідача з приводу наявності спірного майна на його земельній ділянці.

Так само, судами не зазначено, які ж саме документи могли б свідчити про набуття позивачем права власності на спірне майно. Не приймаючи до уваги в якості доказів правомірності придбання (набуття права власності) позивачем спірного майна накладні б/н від 01.11.2000 та від 15.12.2000, вважаючи їх недостатніми, суди не були позбавлені права витребувати додаткові докази, зокрема, докази здійснення позивачем оплати придбаного товару за вказаними накладними, докази його оприбуткування, дослідити питання того, чи виписані дані накладні у період, коли земельна ділянка перебувала у користуванні позивача.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись із позицією суду апеляційної інстанції, що відсутність у позивача дозволу на зведення огорожі відповідно до вимог Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) виключає можливість проведення таких робіт (зведення огорожі по периметру земельної ділянки).

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами.