в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Красько О. В. (довіреність б/н від 08.12.2008); - відповідача Сторожук А. В. (довіреність № 06-34/26676 від 10.07.08); - третьої особи Онашко Є М. (довіреність № 05-04/1-24 від 06.01.09);

Відкрите акціонерне товариство "Агентство Союздрук" (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач) про витребування майна із чужого незаконного володіння - стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 276 295,97 грн. та процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами у розмірі 113 922,53 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2007, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007, позовні вимоги ВАТ "Агентство Союздрук" задоволені.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2008 вищезазначені судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи позивачем збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1 276 295,97 грн. безпідставно набутих грошових коштів, 143 609,52 грн. 3% річних за користування безпідставно набутими грошовими коштами, 956 382,84 грн. збитків від інфляції за період користування безпідставно набутими грошовими коштами.

За результатами вирішення спору в суді першої інстанції 30.07.2008 господарським судом м. Києва (суддя Трофименко Т. Ю.) прийнято рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 (судді Зеленін В. О., Синиця О. Ф., Рєпіна Л. О.) рішення господарського суду м. Києва від 30.07.2008 скасовано частково та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. З відповідача на користь позивача стягнуто 1 276295,97 грн. в повернення авансу, 12 763 грн. витрат по сплаті державного мита та 6381,50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги, в іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Як вбачається зі змісту поданої скарги відповідач не погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо кваліфікації правовідносин сторін спору, їх прав та обов’язків при укладенні угоди № 310, що фактично стала предметом спору, вважає їх незаконними та необґрунтованими.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 31.08.2004 на підставі рішення Київської міської ради № 14/991 (ra_014023-00) від 26.09.2000 "Про деякі питання продажу земельних ділянок в місті Києві" між позивачем та відповідачем укладено угоду № 310.

Згідно з укладеною угодою № 310 позивач зобов'язувався сплатити аванс в сумі 1 276 295,97 грн. за земельну ділянку площею 1,15 га, розташовану на вул. Дружківській, 10 у Святошинському районі м. Києва. Позивач мав перерахувати грошові кошти протягом 10 банківських днів з дня реєстрації угоди в Головному управлінні земельних ресурсів.

Відповідно до п. 4 угоди № 310 відповідач зобов'язався в межах своєї компетенції організувати в установленому порядку проведення експертної грошової оцінки та складення технічної документації з продажу вищезазначеної земельної ділянки.

У пункті 5 угоди № 310 передбачалось, що кошти, сплачені авансом, будуть зараховані до суми договору купівлі-продажу земельної ділянки і не повертаються позивачу, крім випадків відмови Київської міської ради у продажі земельної ділянки. При цьому, рішення про відмову у наданні земельної ділянки у користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

На виконання умов угоди № 310 позивач перерахував відповідачу 1 267 295,97 грн. в якості авансу за земельну ділянку площею 1,15 га, розташовану по вул. Дружківській, 10 у Святошинському районі м. Києва.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією від 01.06.2007, в якій вимагав повернути перерахований авансовий платіж через фактичне невиконання відповідачем своїх обов’язків і неукладенням, у зв’язку з цим, передбачуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Приймаючи 30.07.2008 рішення про відмову у задоволенні вимог позивача про повернення 1 267 295,97 грн. авансу, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що відповідач виконав належним чином свої обов’язки за угодою, і підтвердженням цього є факт сплати позивачем авансового внеску. При цьому, саму угоду місцевий господарський суд визначив як таку, що несе характер попереднього платежу і містить елементи правочинів про забезпечення виконання зобов'язань. З урахуванням положень ст. 599 Цивільного кодексу України суд дійшов висновку, що зобов'язання між позивачем і відповідачем припинилися виконанням, проведеним належним чином, що в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що предметом спору є повернення авансу через прострочку виконання відповідачем своїх обов’язків і як наслідок неукладення договору купівлі-продажу земельної ділянки - за обставин неукладення договору авансова сума, як часткова попередня оплата, підлягає поверненню незалежно від причини його неукладення.

Апеляційний господарський суд зазначив, що п. 5 угоди № 310 про повернення авансу лише за наявності формального рішення Київради про відмову від правочину суперечить законодавству, оскільки аванс не є завдатком. Свій висновок суд побудував на ігноруванні презумпції правомірності правочину і припущенні - якщо угода про сплату авансу є неукладеною чи не відповідає чинному законодавству, то і в цьому разі сума авансу підлягала б поверненню, як сплачена безпідставно.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України не може погодитись із висновками ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій, оскільки дані висновки є передчасними та не ґрунтуються на повному дослідженні всіх обставин справи, враховуючи таке.

Нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При вирішенні спору, місцевий господарський суд, не визначив правової кваліфікації (статусу) відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи.

Крім того, суд першої інстанції, встановивши в рішенні факт виконання відповідачем зобов'язань за угодою №310 від 31.08.2004 щодо організації проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки площею 0,15 га на вул. Дружківській, 10 у Святошинському районі, не обґрунтував на підставі яких належних письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, він дійшов до такого висновку; посилання суду на те, що виконання відповідачем свого обов'язку підтверджується перерахуванням позивачем авансу згідно з угодою №310 від 31.08.2004 є поспішним та безпідставним, адже не випливає зі змісту вказаної угоди.

Також суд не дослідив обставин відповідності умов угоди № 310 положенням п. 2 рішення Київської міської ради від 26.09.2000 № 14/991 "Про деякі питання продажу земельних ділянок в м. Києві", яким передбачено зарахування надходжень за угодами продажу земельних ділянок до міського бюджету, а права відповідача на зарахування визначеного у п. 1 рішення авансу не передбачено.

Відхиляючи доводи позивача, місцевий господарський суд не навів правового обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято судом до уваги. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом і нівелює об’єктивне та всебічне вирішення спору.

В свою чергу апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду і задовольняючи позовні вимоги в частині повернення авансу, не застосував до спірних правовідносин конкретних норм матеріального права, не спростував висновків суду першої інстанції з посиланням знову ж таки на норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини. В порушення вимог наданої суду апеляційної інстанції компетенції щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, ст. 105 ГПК України, апеляційний господарський суд мотивував своє рішення не встановленими обставинами справи, доказами на підставі яких приймається рішення, а лише припущенням щодо ігнорування презумпції правомірності правочину, що звичайно не може кваліфікуватись як прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Приймаючи до уваги, що предметом спору є повернення сплачених позивачем відповідачу коштів (авансу) за угодою № 310, судам першої та апеляційної інстанцій слід було надати правову оцінку відповідності вимогам ст.ст. 127, 128 Земельного кодексу України вищевказаній угоді і встановити правові підстави надходження цих коштів на рахунок відповідача відповідно до вимог законодавства та обставини знаходження цих коштів у відповідача чи іншої особи, а також наявність доказів виконання відповідачем вимог земельного законодавства щодо порядку продажу земельної ділянки безпосередньо органом, уповноваженим здійснювати продаж земель територіальної громади м. Києва.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 та рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2008 у справі №16/284 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.