У грудні 2007 р. ТОВ "Юридичні радники" звернулося до господарського суду з позовом до TOB "Заріччя-Буд" про визнання права власності на нерухоме майно: нежилі приміщення –вбудовано-прибудоване приміщення готелю "Знання" загальною площею 1099,70 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 31 (надалі –спірне майно), а також про зобов'язання відповідача продати позивачу спірне майно шляхом укладання договору купівлі-продажу на умовах, визначених проектом договору купівлі-продажу, надісланого позивачем листом № 18 від 17.12.2007 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2008 р. (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено частково: зобов'язано відповідача продати позивачу спірне майно шляхом укладання договору купівлі-продажу на умовах визначених проектом договору купівлі-продажу, надісланим позивачем листом № 18 від 17.12.2007 р. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що між сторонами було укладено попередній договір, відповідно якого сторони зобов'язались у майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу спірного майна, проте відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань за попереднім договором, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача продати позивачу спірне майно шляхом укладання договору купівлі-продажу на умовах визначених проектом договору, надісланим позивачем листом № 18 від 17.12.2007 р., є правомірними і підлягають задоволенню на підставі ст. 526 ЦК України, оскільки зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення мотивоване відсутністю правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно.

Не погоджуючись з рішенням, КП Готель "Знання" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу тим, що оскаржуване рішення стосується його прав та обов'язків, проте суд не залучив його до участі у справі, а також посилається на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняте у справі рішення вказаним вимогам не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.11.2007 р. між TOB "Юридичні радники" (покупцем) та TOB "Заріччя-Буд" (продавцем) укладено попередній договір, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В., реєстровий № 4643. Предметом попереднього договору згідно з п. 1.2 є нерухоме майно: нежилі приміщення –вбудовано-прибудоване приміщення готелю "Знання", загальною площею 1099,7 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 31.

Відповідно до п. 1.1 попереднього договору сторони зобов'язуються в строк та місці, вказаному в ст. 6 попереднього договору, укласти та належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах та в порядку, визначеному попереднім договором.

Згідно з п. 6.1 попереднього договору проект основного договору готує покупець відповідно до умов попереднього договору та направляє його продавцю.

Пунктом 6.2 попереднього договору визначено, що одночасно з направленням проекту основного договору покупець повідомляє продавця про місце, дату та час укладання основного договору. Строк між відправленням повідомлення та датою укладання основного договору не повинен бути меншим за п'ять днів.

Судами встановлено, що 17.12.2007 р. TOB "Юридичні радники" направило на адресу TOB "Заріччя-Буд" лист № 18 від 17.12.2007 р. з проектом основного договору купівлі-продажу, в якому вказало місце, час та дату укладання основного договору. TOB "Заріччя-Буд" листом № 6/1-07 від 25.12.2007 р. повідомило, що укладання основного договору неможливе з огляду на те, що товариство втратило інтерес до укладання договору купівлі-продажу та відмовилося укладати останній.

Оскаржуваним рішення суд зобов'язав відповідача продати позивачу спірне майно шляхом укладання договору купівлі-продажу в редакції, наданій позивачем.

Основними вимогами при укладанні договорів є волевиявлення сторін договору, досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов даного договору, а також відповідність договору нормам чинному законодавству та моральним засадам суспільства.

Проте, при прийняті даного рішення суд першої інстанції належним чином не дослідив та не встановив, чи домовились сторони в попередньому договорі щодо всіх істотних умов основного договору, чи містить проект договору купівлі-продажу, наданий позивачем, всі істотні умови даного договору, а також чи відповідає проект договору купівлі-продажу чинному законодавству.

Також, судом не враховано, що на час прийняття оскаржуваного рішення тривав розгляд судових справ з приводу права власності на спірне майно. Тому, для повного та всебічного розгляду справи, встановлення всіх обставин, суду необхідно було вирішити питання про зупинення провадження у справі до вирішення судових спорів, які мають суттєве значення для даної справи.

Суд належної оцінки вказаним обставинам не надав, а тому належним чином не встановив, чи є відповідач (продавець за спірним договором купівлі-продажу) законним власником спірного майна, що призвело до прийняття необґрунтованого та передчасного рішення.

В касаційній скарзі КП Готель "Знання" посилається на те, що господарський суд першої інстанції прийняв рішення щодо купівлі-продажу майна, законним власником якого є саме оскаржувач, без залучення його до участі у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

В силу п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 11110 цього Кодексу.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення, суд надав неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, залучити до участі у справі осіб, права та обов'язків яких стосується даний спір, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.