Рішенням господарського суду Чернігівської області від 29.07.2008 у справі №6/154 припинено провадження у справі в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 538,88 грн. та 3% річних у сумі 37,91 грн., в іншій частині позов Акціонерного товариства закритого типу "Ритм" (надалі позивач) до Акціонерного товариства закритого типу "Юрол" (надалі відповідач) задоволений повністю; за рішенням з відповідача підлягає стягненню 2 786,21 грн., 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Апеляційний господарський суд своєю постановою від 16.09.2008 у даній справі залишив без змін рішення суду першої інстанції з тих же підстав, що і суд першої інстанції.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовим рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить вказані судові рішення скасувати, справу №6/154 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, визнання встановленими обставин, що мають значення для справи і які залишились недоведеними. Крім того, суди не врахували того, що позивач не довів належними засобами доказування існування заборгованості відповідача, а визнали існування заборгованості відповідача перед позивачем фактично із усних пояснень представника позивача.

Відповідач надав відзив (заперечення) на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх судових інстанцій встановлені наступні обставини:

- між позивачем та відповідачем існують відносини щодо купівлі-продажу ковбасної та рибної продукції на підставі усного договору; приймання товару відбувалось по факту його поставки на адреси торгівельних місць відповідача;

- відповідно до товарно-транспортних накладних, а саме: РИ-8560 від 04.08.2006, РИ-8581 від 04.08.2006, РИ-8811 від 11.07.2006, РИ-8827 від 11.08.2006, РИ-8922 від 15.08.2006, РИ-8928 від 15.08.2006, РИ-9161 від 21.08.2008, РИ-9266 від 23.08.2006, РИ-9314 від 25.08.2006, РИ-9501 від 30.08.2006, РИ-9906 від 08.09.2006, РИ-9973 від 11.09.2006, РИ-10414 від 20.09.2006, РИ-11011 від 04.10.2006, РИ-366 від 22.02.2007 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 3 840,99 грн.;

- під час розгляду справи у господарському суді першої інстанції позивач зменшив позовні вимоги на суму 416,77 грн., що становить вартість товару, поставленого по товарно-транспортній накладній РИ-366 від 22.02.2007, оскільки відсутні фактичні докази отримання відповідачем товару за цією накладною;

- наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт отримання відповідачем товару за період з 04.08.2006 по 04.10.2006 за вищевказаними накладними на загальну суму 3 263,79 грн., та факт повернення відповідачем товару позивачу на суму 160,43 грн., проти чого не заперечує і сам відповідач;

- за період з 04.08.2006 по 03.11.2006 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення №12743 від 28.08.2006 на суму 1 498,01 грн., №1154 від 31.08.2006 на суму 174,20 грн., №12900 від 21.09.2006 на суму 708,44 грн., №1203 від 25.09.2006 на суму 1 023,74 грн. Згідно з вказаними платіжними дорученнями, в призначеннях платежу яких зазначені номери та дати накладних, відповідач розрахувався з позивачем за отриманий від нього товар у червні та липні 2006 року, тобто до періоду, за який виник борг, заявлений позивачем до стягнення;

- крім того, відповідач платіжним дорученням №13148 від 03.11.2006 перерахував позивачу 1 500,00 грн., в призначенні якого зазначено, що оплаті підлягає товар згідно з рахунком б/н від 03.11.2006; представники сторін пояснили, що 03.11.2006 поставки товару не було і сплата відповідачем грошових коштів у сумі 1 500,00 грн. відбулася безпідставно;

- судом першої інстанції зобов'язано сторін у справі здійснити звірку розрахунків по оплаті товару, поставленого позивачем відповідачу за період з 04.08.2006 по 04.10.2006 та 22.02.2007 по вищевказаним товарно-транспортним накладним. Згідно з поданим сторонами актом звірки взаєморозрахунків позивач визначив борг відповідача у сумі 2 786,21 грн., відповідач визнав свій борг перед позивачем у сумі 398,98 грн., проте не заповнив свою частину акта та не вказав, яким чином він визначив свій борг саме у такій сумі;

- позивач, до звернення із даним позовом до суду, листом-вимогою від 06.11.2007 №1870 звертався до відповідача з вимогою оплатити за поставлений товар, проте відповідач цього не зробив.

Господарські суди попередніх судових інстанцій на підставі встановлених обставин та фактів, керуючись ст.ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599, 610, 612, 615 ЦК України, ст. 33 ГПК України, прийшли до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача боргу у сумі 2 786,21 грн. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 538,88 грн. та 3% річних у сумі 37,91 грн. провадження у справі припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки позивач відмовився в цій частині від позовних вимог.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що як оскаржувана постанова господарського суду апеляційної інстанції, так і рішення господарського суду першої інстанції таким вимогам відповідають, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем мають місце відносини щодо купівлі-продажу продуктів харчування.

Підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів стала несплата відповідачем позивачу за поставлену останнім продукцію по зазначеним у позовній заяві накладним.

Суд першої інстанції, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт існування заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення з останнього сумі - 2 786,21 грн. Такий висновок зроблений судами на підставі дослідження поданих сторонами та наявних в матеріалах справи доказів, зокрема: товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, письмових пояснень сторін, в тому числі і пояснень позивача (розрахунок основної суми борг) щодо зарахування ним 1 500,00 грн., сплачених відповідачем за платіжним дорученням від 03.11.2006 (а.с. 72-73), акту звірки взаєморозрахунків, зробленого на вимогу суду першої інстанції, про які вказувалося вище і якими підтверджується факт поставки позивачем відповідачу продукції, та факт часткового виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за поставлений позивачем товар.

Виходячи із чого, посилання скаржника на те, що висновки судів попередніх судових інстанцій зроблені фактично із усних пояснень представника позивача, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, в яких міститься достатньо належних письмових доказів, в розумінні ст.ст. 34, 36 ГПК України, поданих позивачем на підтвердження його вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відноси повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічні норми містяться в Цивільному кодексі України (435-15) (ст.ст. 525, 526).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України та ч. 1 ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже, оскільки судами попередніх судових інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи наявність заборгованості відповідача перед позивачем, відповідач, в свою чергу, не спростував належними засобами доказування зворотного, суд обґрунтовано стягнув з відповідача заборгованість по оплаті за поставлену позивачем продукцію у сумі 2 786,21 грн., а також підставно припинив провадження у справі на підстав п. 4. ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних, оскільки позивач відмовився від позову у вказаній частині.

Доводи позивача щодо неналежної оцінки апеляційним господарським судом наявних у матеріалах справи доказів, встановлення обставин не на підставі достовірних доказів, не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки відповідно до статті 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такими, що не спростовують висновків судів.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.