Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа (надалі СПД) ОСОБА_1звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради, третя особа - Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про визнання права власності на нежитлові приміщення та зобов'язання БТІ здійснити реєстрацію права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на орендованих земельних ділянках відповідно до погодженої в установленому порядку проектної документації зведені нежитлові приміщення -павільйони: по АДРЕСА_1 та поАДРЕСА_2. Позивачем було замовлено в органах БТІ виготовлення відповідної документації.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.05.2008 року (суддя Левицька Н.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року (судді: Галушко Н.А., Краєвська М.В., Орищин Г.В.), позов задоволений частково, за СПД ОСОБА_1. визнано право власності на нежитлові приміщення за АДРЕСА_1 площею 117,9 кв. м. та поАДРЕСА_2площею 64,7 кв. м.. В частині вимог щодо реєстрації права власності в позові відмовлено з огляду на те, що ці вимоги заявлені до третьої особи у справі, а не до відповідача.

В частині задоволення позову судові рішення мотивовані тим, що зазначені об'єкти побудовані позивачем на земельних ділянках, що відведені для цієї мети, згідно з проектною документацією, відповідачем не надано доказів відхилення від погодженого проекту при зведенні названих приміщень.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Львівська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, ст. 376 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Скаржник звертає увагу касаційної інстанції на те, що земельні ділянки надавались підприємцю для встановлення та обслуговування малих архітектурних форм та відповідно наданий дозвіл на розміщення малої архітектурної форми з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту (що передбачає можливість демонтажу) у відповідності до Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затв. Наказом Держбуду від 13.10.2000 р. №227. Дозволу на будівництво у визначеному законом порядку СПД ОСОБА_1. не отримував, об'єкт не був прийнятий в експлуатацію.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.04.2005 року на підставі відповідної ухвали міськради між СПД ОСОБА_1. (Орендарем) та Львівською міськрадою (Орендодавцем) укладений договір оренди земельної ділянки для обслуговування двох павільйонів по АДРЕСА_1 площею 0,0120 га терміном до 2010 року. Підприємцем розроблений проект тимчасового торгового павільйону за вказаною адресою, який погоджений з Управлінням архітектури та містобудування. Відповідно до вказаного проекту підприємцем зведений павільйон.

Аналогічний договір оренди земельної ділянки укладений і для обслуговування павільйону по АДРЕСА_2. Підприємцем також розроблений проект тимчасового торгового павільйону за вказаною адресою, який погоджений з Управлінням архітектури та містобудування. Відповідно до вказаного проекту підприємцем зведений павільйон.

Вищезазначені договори оренди земельних ділянок зареєстровані належним чином.

З урахуванням вказаних обставин посилаючись на положення ст. ст. 181, 182, 321, 331, 373, 415 Цивільного кодексу України, ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій", суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позову в частині визнання права власності на вищезазначені об'єкти.

Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України, роз'яснень, що містяться в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Проте, при постановленні рішення про задоволення позову в зазначеній частині, в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами попередніх інстанцій в повній мірі не досліджено обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. За правилами частини 4 названої статті Закону у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Посилаючись на норми ч.4.ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій", апеляційний господарський суд відзначив, що приймаючи ухвали про надання в оренду позивачеві вищезазначених земельних ділянок для розміщення павільйонів, міськрада таким чином надала підприємцю дозвіл на зведення об'єкта нерухомості.

Проте, зазначений висновок не відповідає в повній мірі обставинам справи та чинному законодавству.

Зі змісту ухвал Львівської міськради від 10.02.2005 року №2036 та від 20.10.2005 року №2701 вбачається, що земельні ділянки надаються для розміщення малих архітектурних форм відповідно чинних на час прийняття цих ухвал Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затв. Наказом Держбуду від 13.10.2000 р. №227.

Відповідно названих Типових правил мала архітектурна форма - одноповерхова споруда площею до 30 кв. м., яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів;

дозвіл на розміщення малої архітектурної форми (далі - дозвіл), складений за формою згідно з додатком 2, - документ, що дає право суб'єкту підприємницької діяльності на розміщення малої архітектурної форми, який видається органом містобудування та архітектури за умови виникнення права на земельну ділянку (форма дозволу додається).

При цьому Типовими правилами не визначена необхідність прийняття в експлуатацію тимчасового об'єкта малої архітектурної форми.

Як вбачається з позову, предметом даного спору є визнання права власності і його реєстрація за позивачем саме на нерухоме майно, а не на малі архітектурні форми.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Для зведення будівлі або споруди як об'єкта нерухомості необхідно отримати не лише дозвіл на будівництво, а й дозвіл на проведення будівельних робіт.

Дозвіл на проведення будівельних робіт, як і погоджений згідно з вимогами Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) проект забудови (а не проект тимчасової споруди) в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Документи, які б підтверджували відведення земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, в матеріалах справи також відсутні.

Статтею 29 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Судами попередніх інстанцій вищезазначене залишене поза увагою, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 20.05.2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року у справі №19/33 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.