Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу споживчого товариства "Кальміус", смт Тельманове Тельманівського району Донецької області, в особі арбітражного керуючого Дмитриченка А.С., смт Тельманове Тельманівського району Донецької області (далі –Товариство)

на рішення господарського суду Донецької області від 14.08.2008 та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.10.2008

зі справи № 33/99пд

за позовом релігійної громади Пресвятої Трійці Донецької єпархії Української православної церкви, смт Андріївка Тельманівського району Донецької області (далі –релігійна громада)

до Товариства

про визнання договору недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Білоконя О.П.,

відповідача –не з’яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про визнання недійсним укладеного сторонами договору передачі в оперативну оренду основних засобів.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.08.2008 (суддя Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.10.2008 (колегія суддів у складі: Скакун О.А. –головуючий, судді Колядко Т.М. і Мирошниченко С.В.), позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним на майбутнє договір від 01.08.1998 передачі в оперативну оренду основних засобів споживчого товариства, споживспілки, їх власних і спільних підприємств, укладений релігійною громадою і Товариством на об’єкт нерухомості, розташований за адресою: смт Андріївка, вул. Радченка, 34 (далі –оспорюваний договір); з Товариства стягнуто на користь релігійної громади 42, 50 грн. державного мита і 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням, зокрема, на приписи статей 5, 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", статей 48, 59, 76 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР (1540-06) ), статей 4, 21 Закону України "Про власність" виходили з обґрунтованості позовних вимог та водночас –можливості визнання оспорюваного договору недійсним лише на майбутнє, оскільки не можна повернути вже здійснене користування за цим договором.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані судові рішення в даній справі і прийняти нове рішення, яким визнати недійсним на майбутнє оспорюваний договір та зобов’язати релігійну громаду повернути Товариству будівлю по вул. Рудченка, 34 у с. Андріївка Тельманівського району Донецької області. Скаргу мотивовано прийняттям зазначених судових рішень з порушенням норм матеріального права –частини другої статті 48 ЦК УРСР, "яка відтворена також у частині 1 статті 216 Цивільного кодексу України, частині 2 статті 208 Господарського кодексу України".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- сторонами у справі укладено оспорюваний договір, згідно з яким:

орендодавець (Товариство) передає, а орендар (релігійна громада) приймає в строкове платне користування основні засоби, склад і вартість яких визначено за даними балансу орендодавця (згідно з актом приймання-передачі майна, який є невід’ємною частиною цього договору; пункт 1.1);

орендну плату встановлено в розмірі 50 грн. на місяць (з ПДВ; пункт 3.1);

- строк дії цього договору становив 3 роки (до 01.08.2001); після закінчення цього строку дію договору не пролонговано, але релігійна громада продовжує користуватися відповідним майном;

- за актом приймання-передачі основних засобів в оперативну оренду від 01.08.1998 Товариство передало релігійній громаді будівлю кафе; остання розташована за адресою: смт Андріївка, вул. Радченка, 34 (далі –Будівля);

- релігійна громада, зазначаючи про недійсність оспорюваного договору, посилається на те, що Товариство, не будучи власником об’єкта оренди, не мало права передавати його в оренду і на довідку комунального підприємства "Волноваське бюро технічної інвентаризації" від 07.06.2007 № 993, де вказано, що:

наявна лише технічна документація щодо спірного об’єкта, без зазначення власників Будівлі;

відомості про наявність у Товариства права власності на Будівлю у названого комунального підприємства відсутні;

- Товариство наполягає на тому, що воно є власником Будівлі, але оспорюваний договір є недійсним у зв’язку з підписанням його особою, яка не мала відповідних повноважень; на підтвердження свого права власності на Будівлю Товариство посилається на знаходження останньої на своєму балансі;

- з оспорюваного договору вбачається, що він підписувався Товариством в особі голови правління Алексєєва Д.І., що діє на підставі статуту, і релігійною громадою в особі благочинного Волноваського округу протоієрея Ковпака Андрія, який діє на підставі статуту, свідоцтва про реєстрацію;

- згідно з статутом релігійної громади остання –це первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до Донецької єпархії;

- зі статуту Товариства вбачається, що останнє реорганізоване на базі майна, яке знаходиться на балансі господарства райспоживспілки –автоколони, об’єднання громадського харчування, хлібозаводу, ХОТБ, правління райспоживспілки, –згідно з рішенням конференції Тельманівської райспоживспілки;

- відповідно до постанови від 15.05.1996 за результатами проведення позачергової конференції Тельманівської райспоживспілки було вирішено реорганізувати райспоживспілку у споживче товариство на базі майна господарства райспоживспілки, яке знаходиться на балансі правління райспоживспілки, прийнявши на себе всі права та зобов’язання райспоживспілки; водночас з названого документа не вбачається, що Будівлю було передано відповідачеві (Товариству);

- Товариством не подано суду доказів існування у нього (Товариства) права власності на об’єкт оренди –Будівлю;

- релігійна громада дізналася про відсутність у Товариства права власності на Будівлю з довідки комунального підприємства "Волноваське бюро технічної інвентаризації" від 07.06.2007 № 993.

Причиною подання касаційної скарги в даній справі стала незгода Товариства з тим, що попередні судові інстанції у прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не зобов’язали іншу сторону за оспорюваним договором –релігійну громаду повернути Будівлю Товариству.

В абзаці третьому пункту 10 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, зокрема, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

На час підписання оспорюваного договору були чинні Закон України "Про власність" (697-12) і ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законом.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про власність" саме власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону; він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.

Частиною першою статті 48 ЦК України передбачалася, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Попередні судові інстанції, з’ясувавши, що на час підписання оспорюваного договору Товариства не мало права власності (чи будь-якого іншого права) на Будівлю і не набуло його в подальшому, з урахуванням відповідних законодавчих приписів дійшли правильного висновку про необхідність визнання зазначеного договору недійсним на майбутнє.

Що ж до прохання скаржника зобов’язати релігійну громаду повернути йому Будівлю, то з цього приводу слід відзначити таке.

Норми частини другої статті 48 ЦК УРСР, частини другої статті 216 Цивільного кодексу України і частини другої статті 208 Господарського кодексу України, на які Товариство посилається в обґрунтування цього прохання, містять припис щодо повернення однією із сторін недійсної угоди (правочину, зобов’язання) іншій стороні усього одержаного. Проте, як вже зазначалося, попередніми судовими інстанціями встановлено і Товариством не спростовано відсутність у нього права власності чи іншого права на Будівлю, - як на час підписання оспорюваного договору, так і на час розгляду даної справи господарським судом. Отже, зазначене прохання Товариства не може бути задоволене, і не тому, що відповідна вимога не заявлялася ним у суді першої інстанції, а тому що Будівля не належала Товариству, а відтак не може бути йому й повернута. Подібне прохання не відповідає вимогам згаданих норм матеріального права, а її задоволення фактично означало б передачу Будівлі у власність Товариства за відсутності передбачених законом підстав.

З урахуванням наведеного підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Донецької області від 14.08.2008 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.10.2008 зі справи № 33/99пд залишити без змін, а касаційну скаргу споживчого товариства "Кальміус" в особі арбітражного керуючого Дмитриченка А.С. – без задоволення.