У квітні 2008 року Військовий прокурор Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ДіСі" про стягнення з відповідача на користь Міністерства оборони України штрафних санкцій в розмірі 59 770, 37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності з умовами договору від 04.05.2007 року № 251/4/3/07/82, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ДіСі", відповідач поставив продукцію лише частково. Оскільки має місце недопоставка продукції, позивач просить суд застосувати до відповідача штрафні санкції на підставі умов договору та вимог закону.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2008 року (суддя Пінчук В.І.) по справі № 26/163 господарського суду міста Києва в позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення господарський суд з посиланням на статті 526, 613, 614 Цивільного кодексу України, статтю 265 Господарського кодексу України та умови договору зазначає про те, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними, оскільки позивач необґрунтовано не прийняв продукцію, виготовлену відповідно до умов договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року (судді: Сотніков С.В. –головуючий, Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) по справі № 26/163 господарського суду міста Києва рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2008 року скасовано повністю. Прийнято нове рішення. В позові відмовлено повністю.

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначає про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно пункту 6.3 договору від 04.05.2007 року № 251/4/3/07/82 за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними, оскільки Міністерством оборони України не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, які б спростовували прострочення кредитора при виконанні умов договору поставки.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Військовий прокурор Дарницького гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року по справі № 26/163 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, мотивуючи касаційне подання доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 526 Цивільного кодексу України, статей 218, 265 Господарського кодексу України, статей 4, 22 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що судом не повно з'ясовано всі обставини, які мають значення для справи та прийнято рішення, які мають бути скасовані.

Відповідач надав відзив на касаційне подання, в якому просить постанову у справі залишити без змін, а касаційне подання –без задоволення.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної Прокуратури України, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом, 04.05.2007 рок між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" та Міністерством оборони України укладеного договір №251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити речове майно для потреб відповідача, а замовник (відповідач), відповідно, забезпечити приймання та оплату продукції в асортименті, кількості, у строки (терміни) і за цінами згідно положень цього Договору (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що продукція постачається на умовах DDP-склад замовника відповідно до Інкотермс-2000 згідно з положеннями цього Договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Одержувачами продукції є речові бази (склади) Міністерства оборони України згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього Договору, з обов’язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та строків поставки.

Судом встановлено, що відповідно до рознарядки Міністерства оборони України Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ДіСі" зобов’язане було здійснити поставку на адресу військової частини А2788 продукції, а саме: краваток для генералів в кількості 200 штуку ІІ кварталі 2007 року, краваток для в/с полинового кольору в кількості 80000 штук (у тому числі по кварталах: у ІІ кварталі 2007 року –30000 шт., у ІІІ кварталі 2007 року - 15000шт., у ІV кварталі 2007 року - 35000шт.), краваток для в/с синього кольору в кількості 40000 штук (у тому числі по кварталах: у ІІ кварталі 2007 року –16000шт., у ІІІ кварталі 2007 року –8000шт., у ІV кварталі 2007 року –16000шт.).

В пункті 2.5 Договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення продукції до місця приймання одержувачем замовника, несе постачальник.

Крім того, сторони в пункті 2. 6 Договору погодили, що продукція, яка буде постачена без згоди замовника, не передбачена Договором (у тому числі в більшій кількості, ніж зазначена у специфікації Договору) чи поставлена з порушенням умов Договору або, якщо замовник (представник або одержувач замовника) відмовився від її прийняття для використання, приймається одержувачем замовника на відповідальне зберігання, за винятком випадків, коли відповідно до вимог законодавства одержувач Замовника вправі відмовитися приймати її від органів транспорту.

Судом також встановлено, що сторони пунктами 3.3, 3.4, 3.6 Договору передбачили, що приймальний контроль якості продукції проводиться відділом технічного контролю підприємства –виробника та військовим представником (замовником), а за відсутності представника замовника, тільки відділом технічного контролю підприємства –виробника. Приймання продукції за якістю оформляється актом, який повинен бути складений представником замовника в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання продукції по якості. Якість і комплектність продукції, яка поставляється без приймального контролю якості представником замовника, постачальник засвідчує актом приймального контролю якості, який направляється замовнику після відправки продукції разом з розрахунком-фактурою.

Приймання продукції за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього Договору, здійснюється одержувачем замовника відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7) з доповненнями і змінами, які віднесені до них в установленому порядку та нормативно-правовими актами України щодо цього питання. Належним чином оформлені документи (видаткова накладна постачальника та повідомлення форми 280) є підтвердженням приймання та оприбуткування за обліком продукції.

Відповідно до розділу 5 постачальник зобов’язаний: письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні повідомити представника замовника, коли продукція буде надана для приймання; письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні, повідомити одержувача замовника, коли продукція буде надана для приймання; надати продукцію для приймання представнику, та одержувачу замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти продукцію на умовах цього Договору.

Замовник зобов’язаний: забезпечити приймання продукції, як тільки постачальник належним чином надасть її для приймання на умовах цього Договору.

Пунктом 4.5 Договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний надати замовнику (до Департаменту постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України) належним чином оформлені наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі); акт приймального контролю якості продукції, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання продукції; видаткову накладну постачальника.

Судом встановлено, що 28.09.2007 року відповідач поставив позивачу краватки для в/с полинового кольору в кількості 15000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 8000 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 160936.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 14.12.2007 року № 742892 відповідач поставив позивачу краватки для в/с полинового кольору в кількості 50000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 24000 шт.

За вказаними вище товарно-транспортними накладними позивач продукцію не прийняв та повернув постачальнику.

26.12.2007 року відповідач поставив позивачу краватки для в/с полинового кольору в кількості 50000 шт. та краватки для в/с синього кольору в кількості 24000 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №183485.

При цьому, судом встановлено, що позивач прийняв продукцію частково, а саме, прийняв 23000 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а решту 51000 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийняв та повернув постачальнику.

За товарно-транспортною накладною № 183489 від 27.12.2007 року відповідач поставив позивачу краватки для в/с полинового кольору в кількості 35000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 16000 шт. Позивач також прийняв продукцію частково, в кількості 8500шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а 42500 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийнято та повернуто постачальнику.

28.12.2007 року відповідач поставив позивачу краватки для в/с полинового кольору в кількості 28600 шт. та краватки для в/с синього кольору в кількості 13900 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №183522. Позивач прийняв продукцію частково в кількості 10740шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а 31760 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийняв та повернув постачальнику.

При цьому, суд відзначив, що будь-яких доказів на підтвердження причин неприйняття продукції на відповідальне зберігання згідно пункту 2.6 Договору позивачем не надано, як не надано і відповідачем доказів на підтвердження виконання пункту 4.5 Договору стосовно надання замовнику комплексу необхідних документів для прийняття поставленої продукції.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статі 611 Цивільного кодексу України (435-15) у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Сторонами Договору в пункті 6.3 було передбачено, що за недопоставку або несвоєчасну поставку продукції постачальник сплачує неустойку в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленої продукції за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (стаття 613 вказаного вище кодексу).

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Судом відзначено, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження виставляння претензії відповідачу щодо порушення останнім строків поставки продукції, як і не надано доказів, які б свідчили про виконання позивачем умов Договору стосовно належного приймання або неприймання продукції, що поставлена з порушенням умов Договору.

Суд зазначив, що Міністерством оборони України не надано доказів, які б спростовували прострочення кредитора при виконанні умов договору поставки.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно пункту 6.3 Договору за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова у справі прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.