Товариство з обмеженою відповідальністю "Карго-Сервіс" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" і просило суд стягнути з останнього 83 204,66 грн. реальних збитків та 42 534,07 грн. упущеної вигоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини водія відповідача, позивачу завдано збитків, які полягають у понесених ним витратах на послуги з технічної евакуації автомобіля, з буксирування та доставки автомобіля, на придбання автозапчастин, на відновлювальний ремонт автомобіля та напівпричепа (реальні збитки), а також у неодержаному доході на суму 42 534,07 грн., який позивач одержав би, якби виконав прийняті ним від інших осіб замовлення на перевезення вантажу за маршрутами: Італія (Мілан) –Казахстан (Тенгіз) та Волгоград (Росія) –Одеса (Україна).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.08.2007р. (суддя Марач В.В.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 55 246,07 грн. збитків. В решті позову відмовлено.

Вказане рішення мотивовано доведеністю вини водія відповідача у скоєнні ДТП та розміру завданих позивачу реальних збитків у сумі 12 712,0 грн., понесених ним у зв'язку з оплатою послуг з технічної евакуації автомобіля та напівпричепа, послуг з буксирування від м.Тисуайварош до м.Ужгород та послуг з доставки автомобіля з м.Ужгород до м.Чернівці. Щодо вимог про стягнення вартості відновлювального ремонту пошкоджених внаслідок ДТП автомобіля та напівпричепа, то суд першої інстанції визнав їх недоведеними через ненадання належних доказів того, що позивач проводив відновлювальний ремонт саме тих деталей автомобіля та напівпричепа, які зазнали пошкодження під час ДТП.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з відповідача понесених позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, суд послався на те, що якби позивач виконав взяті ним від інших осіб замовлення на перевезення вантажу, то отримав би прибуток на суму 42 534,07 грн. При цьому, суд виходив з того, що позивач не міг уникнути збитків (упущеної вигоди), оскільки усі автомобілі, які знаходяться на його балансі, були передчасно (до дня, коли сталася ДТП) замовлені або ж заброньовані по інших маршрутах.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. (головуючий, суддя Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Марко Р.І.), з врахуванням ухвали про виправлення допущеної описки від 13.05.2008р., рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення 13 174,19 грн. Присуджено до стягнення з відповідача 42 071,88 грн., у тому числі 12 712,0 грн. витрат на доставку, 29 359,88 грн. упущеної вигоди. В решті рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 42 534,07 грн. упущеної вигоди, та ухвалюючи нове рішення в цій частині позову про стягнення 29 359,88 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції при визначенні розміру упущеної вигоди не враховано те, що витрати по перевезенню вантажу рейсами Мілан (Італія) –Атирау (Казахстан) і Волгоград (Росія) - Одеса (Україна), які могли б бути понесені позивачем, не входять до розміру упущеної вигоди. За наявності можливості виконати укладені договори позивач поніс би певні витрати, розрахунок яких він подав апеляційному суду. Тобто розмір його заробітку (упущеної вигоди) зменшився би на суму вказаних витрат. Розмір таких витрат, згідно поданої апеляційному суду калькуляції, становить загалом 13 174,19 грн. Отже, доходи, які міг отримати, але не отримав позивач, становлять у розмірі 29 359,88 грн.

Одночасно суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не міг уникнути вказаних вище збитків (упущеної вигоди), оскільки решта автомобілів, які були на його балансі (15 штук) (а.с.90 т.1), станом на 01.05.2006р. були замовлені або заброньовані по відповідних маршрутах, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме заявками на виконання перевезення, актами приймання-передачі виконаних робіт та договорами-заявками (а.с.91-165 т.1).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, скаржник посилається на те, що надані позивачем докази, на яких ґрунтуються висновки судів, належним чином не завірені.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що 20.04.2006р. приблизно о 15.34 год. на дільниці дороги між Секеем і Беркесом 4-та головна дорога в Угорській республіці сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля МАН 19-414, держ. реєстр. номер ВН 3385АС з напівпричепом –держ. номер ВН 3126ХХ, який належить позивачу, під керуванням водія Гайдачука Анатолія, та автомобіля РЕНО держ. номер 3935 РВМ, що належав відповідачу, під керуванням водія Бобровського Степана.

Цей факт підтверджується довідкою ДТП, виданою органом поліції Угорщини (а.с.10-11 т.1).

Водій відповідача визнав свою вину в скоєнні ДТП, про що зазначено в заяві про ДТП, наданій до органів поліції Угорської республіки (а.с.8-9 т.1).

Крім того, факт порушення саме водієм відповідача правил дорожнього руху Угорщини, внаслідок чого сталася ДТП, свідчить лист поліцейської дільниці Демечер Угорської республіки, наданий у відповідь на запит ВАТ "Страхова компанія "ПЗУ України", в якому зазначено, що оскільки водій відповідача визнав, що спричинив ДТП, то цей факт згідно правил, які застосовуються на території Угорської республіки, був зафіксований у Європейському листі Заяві про ДТП і в подальшому не оформлялися офіційні документи, пов'язані з ДТП, і не порушувалася справа (а.с.212-213 т.1).

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Звертаючись за захистом порушеного суб’єктивного матеріального права, позивач просив суд його поновити шляхом стягнення з відповідача збитків, завданих з вини працівника останнього.

Відносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України (435-15) , які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За загальним правилом, визначеним ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виключення з загального правила щодо визначення особи, яка повинна відшкодувати шкоду, містяться у ст. 1172 ЦК України, яка визначає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв’язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України.

Враховуючи зазначене, з’ясування наявності чи відсутності всіх елементів складу правопорушення входить до предмету доказування у даній справі.

Оскільки шкода заподіяна внаслідок зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки –автомобілів позивача та відповідача, то до взаємовідносин сторін підлягають застосуванню положення ст. 1188 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (ч.2 ст. 36 ГПК України).

В силу ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Закону України від 10.01.2002р. №2933-111 (2933-14) , Україна приєдналась до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (995_082) .

За змістом зазначеної Конвенції, скасовуються вимоги щодо дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів. Поряд з цим, згідно ст.3 Конвенції, посвідчення дійсності підпису, якості, в якій виступала особа, яка підписала документ, а також дійсності печатки або штампу, яким скріплений цей документ, здійснюється шляхом проставлення, передбаченого ст.4 Конвенції апостиля компетентним органом держави, в якій цей документ складений.

Разом з тим, розглядаючи даний спір по суті заявлених вимог, та приймаючи в якості доказів документи, видані на території Угорської республіки, а саме довідку ДТП, видану органом поліції Угорщини, лист поліцейської дільниці Демечер Угорської республіки, Європейський лист Заяву про ДТП, судами двох інстанцій вимоги вказаної Конвенції не були враховані.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За відсутності належним чином засвідчених доказів, на яких ґрунтуються висновки судів про обставини дорожньо-транспортної пригоди та доведеність вини водія відповідача, ухвалені у даній справі судові акти не можна визнати обґрунтованими.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню, як такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді даної справи, враховуючи набуття чинності вказаним вище Законом, суду, при прийнятті в якості доказів документів, виданих на території іншої держави –Угорської республіки, крім документів, вказаних в ч.3 ст.1 Конвенції, необхідно враховувати вимоги вищезазначеної Конвенції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 03.08.2007р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2008р. (з врахуванням ухвали про виправлення допущеної описки від 13.05.2008р.) у справі №14/2 скасувати.