Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Роменська гардинно-тюлева фабрика ЛТД" звернулось до господарського суду з позовом до Роменської міської ради про визнання недійсною укладеної ними 25.01.2008р. додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 93 від 24.01.2005р., з моменту її укладення.

Позивач посилався на частину 1 статті 203 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, вказуючи, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. (v010p710-08) у справі № 10-рп визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , положення статті 67 розділу 1, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту з розділу ІІІ "Прикінцеві положення Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , тому зміна орендної плати, вчинена на виконання вказаних положень, призвела до фактичного скасування та звуження змісту та обсягу існуючих прав.

Відповідач не виклав своєї письмової позиції по суті спору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21.07.2008р. (суддя Кіяшко В.І.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсною укладену 25.01.2008р. між Роменською міською радою Сумської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Роменська гардинно-тюлева фабрика ЛТД" додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки за адресою м. Ромни, вул. Карла Маркса, 100, зареєстрованого за № 93 від 24 січня 2005 року з моменту її укладення.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо визначення сторонами у спірному правочині розміру орендної плати у розмірі 3-х відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 151934,64грн. в рік, та подальшим визнанням неконституційними положень Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) Рішенням Конституційного Суду України, що є обов'язковим для виконання на території України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008р. (судді: Істоміна О.А. - головуючий, Пуль О.А., Білоусова Я.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено; з позивача на користь відповідача стягнуто 42,50грн. державного мита.

Постанову апеляційної інстанції вмотивовано відсутністю правових підстав для недійсності угоди, оскільки внесення змін до договору оренди земельної ділянки відбулося за обопільною згодою сторін відповідно до статей 627, 632 та 762 Цивільного кодексу України та відповідністю узгодженого ними розміру орендної плати рішенню шістнадцятої сесії п'ятого скликання Роменської міської ради Сумської області "Про внесення змін до рішення десятої сесії міської ради п'ятого скликання від 20.07.07 щодо підвищувальних коефіцієнтів для визначення розмірів орендної плати за землю", прийнятим відповідно до повноважень відповідача.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме статті 22 Конституції України, рішенню Конституційного Суду України від 22.05.2008р. (v010p710-08) у справі № 10-рп, яке стосується порушення прав та свобод не тільки людини та громадянина, але й суб'єктів господарювання.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено місцевим господарським судом, в силу статті 124 Земельного кодексу України відповідач є уповноваженим державою органом на здійснення функцій орендодавця шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

На підставі рішення 19 сесії Роменської міської ради Сумської області четвертого скликання "Про розгляд земельних питань" від 17.09.2006р. позивачу надано в оренду земельну ділянку площею 3,2761га терміном на 5 років для промислового використання та площею 0,0147га для комерційного використання (роздрібної торгівлі) за адресою: вул. Карла Маркса, 100, із земель державної власності; 01.01.2005р. сторонами укладено договір оренди землі, зареєстрований у Сумському регіональному центрі ДЗК 24.01.2005р. за № 93, за умовами якого позивачу надано в оренду земельну ділянку загальною площею 32908кв.м., у тому числі 1,1320га під виробничими будівлями та спорудами, 2,1588га під двором терміном на 5 років земельну ділянку площею 3,2761га для промислового використання та площею 0,0147га для комерційного використання (роздрібної торгівлі) за адресою вул. Карла Маркса, 100.

Відповідно до пункту 6 укладеного між сторонами договору загальна сума орендної плати становила 49750,34грн. на рік.

25.01.2008р. сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору оренди земельної ділянки, якою внесені зміни до пункту 6 договору та визначено орендну плату в розмірі 3-х відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 151934,64грн. на рік.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно, в порушення Конституції України (254к/96-ВР) , інших законодавчих актів, зініціював укладення додаткової угоди до договору оренди, якою встановлено розмір орендної плати до 151934,64грн. на рік.

Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дослідив умови договору оренди та встановив, що за пунктом 6 договору оренди в первісній редакції орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі комерційного використання у розмірі 5 відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 1752,20грн. за рік, промислового виробництва у розмірі 1 відсотка нормативної грошової оцінки, що складає 47998,14грн.; загальна сума орендної плати становить 49750,34грн. за рік.

За пунктами 7, 9, 30 договору обчислення розмірів орендної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції, розмір орендної плати переглядається один раз у два роки у разі зміни умов господарювання, зміни розміру земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря та в інших випадках, передбачених законом; зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Рішенням шістнадцятої сесії п'ятого скликання Роменської міської ради від 23.01.2008р. "Про внесення змін до рішення десятої сесії міської ради п'ятого скликання від 20.07.07 щодо підвищувальних коефіцієнтів для визначення розмірів орендної плати за землю" було встановлено підвищувальні коефіцієнти для визначення розмірів орендної плати відповідно до цільового призначення земельних ділянок; доказів скасування вказаного рішення позивач не надав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що внесення змін до договору оренди відбулося в порядку, передбаченому умовами договору та Цивільним кодексом України (435-15) ; визначений у додатковій угоді розмір орендної плати не суперечить статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Розглянувши доводи касаційної скарги, судова колегія зазначає про таке.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) , іншими нормативно-правовими актами, таким чином підстави недійсності правочину щодо оренди земельної ділянки повинні визначатися за приписами Цивільного кодексу України (435-15) .

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

При цьому розгляд справи повинен відбуватися з додержанням принципів змагальності рівності та диспозитивності, виходячи з наведених сторонами спору доводів в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, доказів у їх підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява та судове рішення суду першої інстанції не містять посилання на ту норму акта цивільного законодавства, якій суперечить оскаржуваний правочин.

Доводи позовної заяви про помилкове ініціювання внесення змін до договору на підставі закону, в подальшому визнаного неконституційним, не стосуються та не спростовують законності самих змін до договору, що відповідають як статті 21 Закону України "Про оренду землі", так і частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України та умовам договору.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував умови договору, його правові наслідки та зміст зобов’язальних відносин сторін; врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України; таким чином його висновок скасування судового рішення та відмову в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим.

На підставі встановлених фактичних обставин апеляційним господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін.

Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.