Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України А.Й.Осетинського від 02.02.2009 року у зв'язку з виходом судді Муравйова О.В. з відпустки, для розгляду касаційної скарги у справі № 2/66-08 господарського суду Сумської області, утворено колегію суддів у складі: головуючий - Муравйов О.В., судді: Полянський А.Г., Фролова Г.М.

У лютому 2008 року Прокурор Лебединського району Сумської області в інтересах держави в особі виконавчого комітету Лебединської міської ради звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", Приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 27.02.2006 року на адміністративну будівлю (будинок культури) поАДРЕСА_1, визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративної будівлі від 10.02.2007 року, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" та Приватним підприємцем ОСОБА_1та передання будинку культури поАДРЕСА_1 у комунальну власність держави в особі Лебединської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до Указу Президента України від 09.03.2000 року № 398/2000 (398/2000) та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 року № 1253 (1253-2003-п) будинок культури поАДРЕСА_1 повинен бути переданий у комунальну власність до Лебединської міської ради, а свідоцтво про право власності від 27.02.2006 року та договір купівлі-продажу адміністративної будівлі від 10.02.2007 року, які спрямовані на порушення конституційного права територіальної громади, визнанні недійсними.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.06.2008 року (суддя: Соп'яненко О.Ю.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року (судді: Токар М.В. -головуючий, Івакіна В.О., Фоміна В.О.) по справі № 2/66-08 господарського суду Сумської області в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на статті 178, 203, 208, 209, 257, 657, 328, 329 Цивільного кодексу України зазначають про те, що Лебединська міська рада не зазначена прокурором в якості позивача, позов заявлений в інтересах виконавчого комітету Лебединської міської ради, а питання щодо прийняття об'єктів до комунальної власності відноситься до виключної компетенції міських рад. Крім того, рішення щодо передачі та прийняття нежитлового приміщення площею 1092,8м-2, розташованого за АДРЕСА_1до комунальної власності відсутнє.

Не погоджуючиcь з постановою, Заступник прокурора Сумської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року по справі № 2/66-08 господарського суду Сумської області та поясненнями до касаційного подання, в яких просить рішення та постанову у справі скасувати, а провадження у справі припинити, мотивуючи касаційне подання доводами про порушення судом норм процесуального права, зокрема, статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає, що даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді.

Приватний підприємець ОСОБА_1надала відзив на касаційне подання, в якому просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційне подання -без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників відповідача-2 та Генеральної Прокуратури України, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням загальних зборів власників майнових паїв колишнього КСП ім. Леніна від 02.03.2002 року будинок культури і адміністративна будівля за АДРЕСА_1під інвентарним номером 0730, залишковою вартістю 100 471 грн. внесені до переліку майна, яке не підлягає розпаюванню (протокол №1).

Відповідно до Статуту Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження", затвердженого зборами учасників товариства (протокол № 1 від 22.02.2000 року та доповнення до нього, затверджене зборами учасників 17.02.2003 року протокол № 5), Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Відродження" є правонаступником майнових та боргових зобов'язань КСП ім. Леніна.

Судами також встановлено, що зборами засновників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" від 08.02.2007 року (протокол № 2) було вирішено продати адмінбудівлю поАДРЕСА_1 по залишковій вартості 123656,40 грн. орендарю ОСОБА_1., а кошти направити на погашення заробітної плати.

10.02.2007 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" в особі директора ОСОБА_2та Приватним підприємцем ОСОБА_1було укладено договір купівлі-продажу серії ВЕЕ № 295048 адміністративної будівлі з підвалом - цегляної, загальною площею - 1092,8кв.м., що знаходиться на АДРЕСА_1, на орендованій земельній ділянці згідно договору оренди землі від 09.02.2007 року між продавцем і Лебединською міською радою.

22.12.2005 року Рішенням Виконавчого комітету Лебединської міської ради № 291 Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" було видано свідоцтво про право власності на адміністративну будівлю по АДРЕСА_1

З акта позапланової ревізії від 07.09.2007 року № 15-23/38, проведеної Контрольно-ревізійним відділом у м. Лебедин і Лебединському районі вбачається, що підставою для отримання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Відродження" документів щодо права власності на будинок культури є рішення виконавчого комітету Лебединської міської ради від 22.12.2005 року № 291 "Про видачу свідоцтва про право власності", а також зазначено, що інші об'єкт соціальної сфери у власність міської громади не передавалися у зв'язку з тим, що вони знаходились у напівзруйнованому стані і органи місцевого самоврядування відмовлялись від їх прийняття.

Судами відзначено, що наявними у продавця документами, а саме: свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Лебединської міської ради 27.02.2006р., витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації", на які йде посилання у спірному договорі, підтверджувалось право власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження" саме на адміністративну будівлю з підвалом по АДРЕСА_1, загальною площею - 1092,8 кв.м.

Судами також відзначено, що виконавчим комітетом Лебединської міської ради скасовано пункт 6 рішення Виконавчого комітету Лебединської міської ради від 22.12.2005 року № 291 "Про видачу свідоцтва про право власності" в частині видачі свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю поАДРЕСА_1на ім'я Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження".

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Крім того, судом відзначено, що прокурор самостійно визначає коло осіб, які є порушниками інтересів, тобто визначає відповідача. З позовної заяви вбачається, що прокурор зазначив ОСОБА_1. саме як приватного підприємця.

Судом відзначено, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. НОМЕР_1 від 09.10.1998 року та виписка з Єдиного державного реєстру підтверджують статус ОСОБА_1. саме як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із статтею 18 вказаного вище кодексу до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 21 Господарського процесуального України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор Лебединського району Сумської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Лебединської міської ради.

Судом апеляційної інстанції відзначено, що питання прийняття об'єктів до комунальної власності, відповідно до статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 року № 1253 "Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників" (1253-2003-п) , рішення про передачу об'єктів соціальної сфери та житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, приймається відповідною сільською, селищною, міською радою.

Передача здійснюється за рішенням комісії з питань передачі об'єктів у комунальну власність. Утворює комісію і призначає її голову виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради (пункт 5 Порядку).

Відповідно до пункту 7 Порядку передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до цього Порядку. Акт складається у чотирьох примірниках та підписується головою і членами комісії. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що питання щодо прийняття об'єктів до комунальної власності відноситься до виключної компетенції міських рад. Крім того, рішення щодо передачі та прийняття нежитлового приміщення площею 1092,8м-2, розташованого за АДРЕСА_1до комунальної власності відсутнє.

До того ж, в позовній заяві зазначено, що будинок культури поАДРЕСА_1 повинен бути переданий у комунальну власність до Лебединської міської ради, оскільки порушенні конституційні права територіальної громади.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, позов заявлено в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Лебединської міської ради, а не Лебединської міської ради.

Також суд апеляційної інстанції відзначив, що виконавчий комітет Лебединської міської ради не довів порушення його прав та законних інтересів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова у справі прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.